Главная страница 1страница 2 ... страница 4страница 5



Дипломна робота

Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації



Зміст

Вступ ………………………………………………….…………………… 3

Розділ І. Відчуття …………………………………..……………………... 5

1.1. Поняття про відчуття ………………….……………………… 5

1.2. Процес виникнення відчуттів ………………..………………. 6

1.3. Види відчуттів …………………………...……………………. 9

1.4. Загальні властивості відчуттів …………...…………………. 19

Висновки до І розділу ……………………………….………………….. 25

Розділ ІІ. Сприймання ………………………...………………………… 26

2.1. Процес сприймання …………………………………..……… 26

2.2. Властивості сприймання ……………………………………. 28

2.3. Процес обробки інформації ………………………………… 35

Висновки до ІІ розділу ………………………………….………………. 41

Розділ ІІІ. Діагностика індивідуальних особливостей відчуттів

і сприймання …………..…………………………………… 43

3.1. Дослідження відчуттів і сприймання ………….…………… 43

3.2. Результати дослідження першого учня (вада зору) ……..… 50

3.3. Інтерпретація результатів дослідження другого учня

(вада слуху) …….……………………………..……………. 52

Висновки до ІІІ розділу ……...…………………………………………. 55

Висновки …………………………………………………………..…….. 56

Список використаних джерел …………….……………………………. 60

Додатки ………………………………………………………………….. 64

Вступ
Прогресивні зміни у національній освіті, насамперед, гуманізація навчально-виховного процесу зумовили незнаний досі попит на психологічні знання. Метою нової школи є формування та розвиток особистості учня з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, здібностей, умінь [40, 4].

Тривалий час основні положення вітчизняної психологічної науки базувалися на одному з ідеологічних міфів про ідеальну людину майбутнього, її формування під впливом цілеспрямованих педагогічних прийомів. При цьому ігнорувалися індивідуальність, неповторність особистості, її внутрішній потенціал самотворення "Ідеальну людину" не сформує жоден інститут. При вихованні та розвиткові дітей, і зокрема учнів, потрібно покладатися на сферу пізнавально-психологічних процесів. Адже, пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Отже, актуальність і проблеми у навчанні дітей з частковим порушенням відчуттів зумовили вибір теми дипломної роботи "Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації".

Людина здійснює пізнавальну діяльність, бо вона активно ставить перед собою мету, намагається її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням пізнаного.



Об’єктом дослідження є процес активного розвитку відчуттів і сприймання.

Предмет дослідження – відчуття і сприймання, як активні психічні процеси.

Мета дослідження – вивчення розвитку відчуттів та їх місце в пізнавальній діяльності.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання:



    • розкрити поняття "відчуття" і "сприймання";

    • визначити фізіологічний чинник пізнання;

    • дослідити роль відчуттів і сприймання у обробці інформації;

    • підготувати профілактичні завдання для розвитку сприймання;

    • розробити план дослідження, окреслити спектр методів та методичних прийомів.

Методи дослідження: метод вивчення теоретичних джерел, метод бесіди, тестовий метод, метод спостереження.

Структура та обсяг дипломної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загалом дипломна робота займає 66 сторінок, а основний зміст роботи викладений на 59 сторінках. Список використаних джерел складає 51 позицію.

Розділ І. Відчуття
1.1. Поняття про відчуття

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори [33, 106].

Такими відображеннями об’єктивної дійсності в нашому мозку є відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. д.

Відчуття виникають внаслідок дії матерії, що рухається на органи чуттів людини. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок "живого споглядання" людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів і явищ об’єктивної реальності, вони дають нам перші відомості про них.

Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і тварини з навколишнім середовищем. Відображаючи властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, вони орієнтують їх у цій дійсності і регулюють їх дії.

Відчуття є суб’єктивні образи об’єктивного світу. Вони визначаються тими об’єктами, які відображаються. Відображаючи ці об’єкти такими, якими вони є в дійсності, вони дають нам вірні знання про їх особливості. Відчуття залежать і від суб’єкта, що відчуває. Один і той же, наприклад, термічний подразник може відчуватися нами як тепло і як холод в залежності від температури нашої шкіри. Проте ця обставина не зменшує пізнавальної цінності відчуттів тому, що людина завжди спроможна відрізнити вірне від помилкового в процесі відображення дійсності. Критерієм істинності наших відчуттів, як і всякого відображення об’єктивної реальності, є суспільна практика, а найперше – психічне здоров’я.
1.2. Процес виникнення відчуттів

Необхідною умовою відчуття є безпосередня дія об’єктивного подразника на аналізатор, пристосованого до його сприйняття. Без цього виникнення відчуття неможливе. Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший об’єктивний подразник. За своїм походженням воно, як і кожне психічне явище має рефлекторний характер.

Предмети і явища об’єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). в процесі розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до сприйняття певних видів енергії (зоровий – слухової, слуховий – звукових коливань та ін.), які в звичайних умовах збуджують їх і викликають відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають організмові виділяти різні особливості діючих на нього подразників. Так, зоровий аналізатор диферен-ціює особливості оптичних подразників, слуховий – акустичних і т. д.

Кожен аналізатор, за Павловим, складається з трьох частин:

а) периферичного його початку, що зветься органом чуття;

б) мозкового його кінця у великих півкулях;

в) провідного шляху, що з’єднує периферичну частину аналізаторів з центральною.

Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин, локалізованих у різноманітних місцях кори. Павлов зазначає, що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу, наприклад, диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина зв’язана з функцією грубого аналізу, наприклад, вирізненням музичних звуків і шумів.

Периферичні кінці аналізаторів, або органи чуття називаються рецепторами (від лат. receptor – приймач). Залежно від того, як подразнюються рецептори, їх поділяють на дві групи: контактні і дистантні. Контактні рецептори збуджуються при безпосередньому контакті з діючими на них об’єктами. Такими є, наприклад, шкірний, смаковий рецептори, які дають відчуття при прямому стиканні з об’єктивними подразниками. Дистантні рецептори збуджуються на певній дистанції від відповідних їм об’єктів: за їх допомогою ми відображаємо властивості навколишніх явищ і предметів на віддалі. До них належать око, вухо, орган нюху.

Дистантні рецептори мають більше пізнавальне і пристосоване значення, ніж контактні, саме тому, що вони у своїй роботі не вимагають прямого стикання з діючим подразникам. У філогенетичному відношенні контактні рецептори є більш давніми. Дискантні рецептори являють собою продукт дальшого розвитку контактних рецепторів (чуттєвої поверхні шкіри).

Наведений поділ рецепторів має умовний характер. Деякі рецептори збуджуються як при безпосередньому контакті з об’єктом, так і на віддалі (напр., шкіра – термічним подразником). Кінець-кінцем всяке відчуття виникає внаслідок безпосереднього впливу енергії подразника на рецептор, зокрема й тоді, коли джерело цієї енергії знаходиться на віддалі.

В залежності від того, де знаходяться джерела подразників, що збуджують рецептори, останні поділяються на три групи:



  • а) екстерорецептори;

  • б) інтерорецептори;

  • В) пропріорецептори.

Екстерорецептори (від лат. exterіor – зовнішній) служать для відображення зовнішніх подразників, тобто таких, які перебувають за межами нашого тіла. До них належать вухо, око, шкіра, органи смаку, нюху.

Інтерорецептори (від лат. intra – всередині) служать для сприймання внутрішніх подразників, що діють в нашому тілі. До інтерорецепторів належать нервові закінчення в стінках шлунка, в слизовій оболонці стравоходу та інших внутрішніх органах.

Пропріорецептори (від лат. proprius – власний) – це рецептори, розміщені в рухових апаратах нашого організму. За їх допомогою ми відчуваємо власні рухи. До них належать також органи відчування положення нашого тіла, зокрема голови, в просторі [19, 249].

Під час дії на рецептор відповідного до нього подразника енергія останнього перетворюється в нервовий процес – збудження. Павлов називав рецептори трансформаторами, кожен з яких перетворює на нервовий процес лише певну енергію, а саме енергію того подразника, до сприйняття якого він пристосований. Виникле збудження йде по провідних (доцентрових, аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Рецептор може функціонувати, лише будучи зв’язаним з мозковим кінцем аналізатора. Він є органом мозку, винесеним назовні.

Коли збудження доходить до коркових клітин аналізатора, виникає відповідь організму на подразнення. Ми відчуваємо світло, звук, запах чи інші якості подразників.

Початковий аналіз особливостей подразників має місце уже в периферичній частині аналізатора – органі чуття. Але він має симентарний характер. Складний аналіз здійснюється мозковими кінцями аналізаторів, які виділяють, наприклад, такі особливості подразників, як кольори, тони різної висоти тощо. Важливу роль у цій аналітичній їх функції відіграє дифиренціональне гальмування.

На перших порах відчуття виникає як складовий момент безумовного рефлексу. На це вказував ще Сечєнов, зазначаючи, що "подразнення, яке викликає рух, може викликати разом з тим і певні відчуття", що останні виникають і в руках мимовільного характеру. Разом з тим Сечєнов відмічав, що в тих випадках, коли вищі органи чуттів служать людині виключно як засоби розумового спілкування її з зовнішнім світом, діяльність їх може не виявлятися в руховій сфері.

Відчуття, що включаються в безумовні рефлекси, що мають пристосоване значення тому, що з ними пов’язане задоволення важливих біологічних потреб людини. Так, відчуття болю зв’язане зі захисним рефлексом, відчуття голоду, спраги, ситості – з задоволенням потреби організму в їжі і питві тощо.

Експериментальними дослідженнями (О. І. Долін, С. В. Кравцов) встановлено, що сила відчуття може змінюватися в той чи інший бік під впливом індиферентного подразника, який багато разів поєднувався з безумовним подразником, тобто умовно рефлекторним шляхом. Збільшуючи, наприклад, зорову чутливість за допомогою холодних обтирань потилиці, експериментатори добивалися аналогічного ефекту за допомогою інших індиферентних подразників звуку, запаху, словесного подразника і т.д., які неодноразово приєднувалися з холодом. Подібні рефлекси одержали назву сенсорних (від лат. sensus – відчуття) умовних рефлексів. Вони виникають досить швидко, інколи після трьох-чотирьох підкріплень, і можуть триматися дуже довго, до двадцяти і більше днів [33, 110].

Сенсорні умовні рефлекси мають позитивне значення, сприяючи підвищенню чутливості органів чуття (сенсибілізації), які беруть головну участь в тій чи іншій діяльності.


1.3. Види відчуттів

Відчуття людини дуже різноманітні. Вони є відображенням різноманітності властивостей предметів і явищ об’єктивної дійсності. Щоб краще розібратися у цій різноманітності наших відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати.

Відчуття поділяються на групи і види залежно від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприйняття. Відповідно до цього їх можна поділити передусім на три групи: інтероцептивні, проріоцептивні та екстероцептивні.

Інтероцептивні (від лат. interior — внутрішній) відчуття відобража­ють стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечнику, серцево-судин­ної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.

Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних кон­тактів людини зі світом.

Екстероцептивні (від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм
об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на контактні і дискантні.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяються на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.



Адекватними називаються ті подразники, до сприйняття яких даний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло – для ока, звукові коливання – для вуха).

Неадекватними (невідповідними) подразниками є ті агенти, до сприйняття яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т. д.).

До екстероцептивних відчуттів належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні та больові відчуття.

До проріоцептивних належать: кінетичні та статичні відчуття.

Зорові відчуття мають дуже велике значення у взаємодії людини зі зовнішнім світом. Відображаючи властивості незліченної кількості його предметів і явищ на різній, часто значній віддалі, вони відіграють дуже важливу роль в її діяльності, в пізнанні нею світу, в її психічному житті. Кількість вражень, які отримала людина через зорові відчуття, збільшується в багато разів у зв’язку з рухами очей, поворотами голови. Фізичною причиною зорових відчуттів є електромагнітні коливання, які поширюються зі швидкістю до 300 000 км/сек. Вони мають періодичний характер і різняться між собою за кількістю коливань в одиницю часу або за довжиною хвилі. Тільки невелика частина електромагнітних коливань, діючи на зоровий аналізатор, викликає відчуття. Одержання і перетворення світлової енергії на нервовий імпульс здійснюється фоторецепторами – колбочками і паличками. До зорових відчуттів ми відносимо відчуття світла і кольору.

Зір – це біологічний процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів, кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймаючий апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишньої дійсності.

В даний час зі всіх органів чуття у людини найбільше навантаження падає на органи зору. Це обумовлено читанням, письмом, переглядом телепередач і інших видів отримання інформації і роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, розташованих в очній ямці – поглибленні кісток лицьового черепа. Очне яблуко має вид кулястого тіла і складається з трьох оболонок: зовнішньої – фіброзної, середньої – судинної і внутрішньої – сітчастої.



Слухові відчуття також мають дуже велике значення в житті. Відображаючи велику різноманітність властивостей звучних предметів і явищ, вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Важливість слухових відчуттів у житті й діяльності людини особливо зростає завдяки їх безпосередньому зв’язку з мовою, а також з піснями і музикою.

Слух – вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишньої дійсності, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли з'явитися і музичні твори.

Гострота слуху в людей не однакова у одних мінімальна, у інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом, вони здатні узнавати по пам'яті висоту заданого тону. Музичний слух дозволяє точно визначати інтервали між звуками різної висоти, узнавати мелодії. Індивідууми з музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям ритму, уміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку і по ньому – його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі, на місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох інших. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що виникають під час праці, перебування на вулиці, серед природи. В цілому слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.

Слухові відчуття викликаються звуковими об’єктами, які діють на слуховий аналізатор на віддалі через коливання повітря або звукові хвилі. Досягаючи органу слуху, вони його збуджують, внаслідок чого виникають слухові відчуття. До слухових відчуттів належать відчуття шумів і тонів або музичних звуків. Відчуття шумів викликається неперіодичними повітряними коливаннями. Відчуття тонів, навпаки, зумовлюється періодичними повітряними хвилями. Слухові відчуття мають велике значення в усній мові. В процесі оволодіння мовою і користування нею у людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови, і у людини вона виробляється з дитинства. В основі дуже тонкої диференціації звуків мови лежить утворення тимчасових зв’язків, умовних рефлексів, які, правильно відображаючи діючі акустичні подразники, одержують "ділове підкріплення" і таким чином набувають значної міцності. Відмінність між звуками різних мов дуже невелика, проте людина проявляє досить велику чутливість до їх особливостей, оволодіваючи ними з раннього віку. Так, наприклад, в російській і українській мовах приголосні звуки можуть вимовлятися твердо і м’яко, і від цього часто залежить значення слова. Для чужоземця, що не володіє цими мовами, таке диференціювання ставить великі труднощі.

У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення як зорові і слухові. Їх роль полягає передусім у тому, що вони сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря. Однак у тих випадках, коли вони стимулюються умовами, професійною діяльністю людини і відповідно тренуються, вони досягають у неї значної досконалості (наприклад, у дегустаторів, пожежників, робітників парфумерних фабрик і т. д.). значного розвитку досягають вони у сліпих і сліпоглухонімих людей. Нюхові відчуття викликаються пахучими речовинами. Діючи в газоподібному стані на нюховий аналізатор, ці речовини викликають відчуття запахів. Не всі об’єкти мають ці властивості, що залежить від їх хімічного складу. Нюховий аналізатор людини відчуває велику кількість різноманітних запахів. Визначаються вони хімічною природою тих речовин, які є їх джерелом. Запахи відповідно до їх об’єкта: запах троянди, чаю, бензину…

Нюх – процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розташовані в слизистій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Ці елементи представлені нюховими клітками, рецепторами. Рецепторні клітки мають короткі (15-20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих кліток знаходяться в товщі слизистою, поверхня якої складає 240-500 мм2. Нюхові рецептори складають орган хімічного відчуття. У людини їх близько 40 млн., а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим пояснюються високі здібності собак уловлювати запахи.

Периферичні відростки нюхових кліток закінчуються булавоподібними потовщеннями. Ці потовщення на своїй вершині містять 10-12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, що активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.

Вважається, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизистої носових раковин і розчиняються у секреті залоз, які теж розташовані в слизистій носа. Розчинені таким чином речовини дратують нюхові волоски і булавоподібні потовщення. Звідси імпульси поступають по нюхових нервах в центри нюху головного мозку, розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин, що вдихаються.

Нюхові відчуття дуже часто поєднуються з іншими відчуттями – смаковими, тактильними, температурними і т. д. Вони набувають тоді складного характеру. Зв’язок нюхового відчуття з іншими відчуттями може носити умовно-рефлекторний характер. Так, вигляд троянди може посилювати в нас відчуття її запаху.

У нюхових відчуттях спостерігається і явище їх змішування. Пахучі речовини, змішані в певній пропорції, дають відчуття нового запаху. Ця їх властивість широкого використовується в парфумерній практиці.

Смакові відчуття дуже тісно пов’язані з нюховими. Їх з’єднує спільна роль у процесах харчування. Звідси і анатомічне сусідство їх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і з’єднуються один з одним. Смакові відчуття викликаються хімічними подразниками в рідкому стані. Рідкі або розчинені в слині, яка виділяється слинними залозами в порожнині рота, речовини діють на смаковий аналізатор і викликають відчуття смаку. Діючи на чутливі клітини, подразник викликає їх збудження, яке по провідному шляху передається до великих півкуль головного мозку. Ядерна частина мозкового кінця смакового аналізатора лежить по сусідству з ядрами мозкового кінця нюхового аналізатора – в амоновому розі.

Смак – процес сприйняття смакових властивостей речовин, що потрапляють на рецептори слизистої мови і порожнини рота.

Сприйняття смаку обумовлене смаковими сосочками з нирками, розташованими в слизистій ротової порожнини. У дітей, а іноді і у дорослих смакові нирки знаходяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових нирок у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з подовжених, щільно прилеглих один до одного смакових і опорних кліток. На одному з кінців кліток є 40-50 якнайтонших ворсинок. На поверхні смакових кліток починаються нервові волокна. Вважають, що речовини їжі осідають на поверхні ворсинок смакових кліток і викликають їх роздратування. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язичного нерва в міст і довгастий мозок, а звідти – до зорових горбів і кори великого мозку. Там формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Вся ця система складає аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.

Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого – на кінчику язика, до гіркого – на корінні, до кислого – на краях, до солоного – на кінчику і краях. Дотик виникає при роздратуванні рецепторів шкіри, слизистих оболонок. Як подразники виступають дотики, тиск, тепло або холод, інші дії. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість – м'якість, гладкість – шорсткість, тепло – холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.

До смакових відчуттів належать відчуття солодкого, гіркого, солоного і кислого. Інші смаки становлять результат суміші цих основних смаків або включають в себе елементи нюхових, температурних, тактильних відчуттів (наприклад, смак м’яти, морозива, лимонаду). Характер смакового відчуття визначається хімічною структурою об’єктивного подразника. Так, відчуття кислого смаку викликають, звичайно, кислоти солоного – солі.


следующая страница >>
Смотрите также:
Дипломна робота Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації Зміст Вступ розділ І
739.25kb.
5 стр.
Дипломна робота Зміст Вступ
974.24kb.
6 стр.
Сольга Ірина Борисівна Електрорефлексопунктура при лікуванні діарей у телят Дипломна робота
561.94kb.
4 стр.
Зміст вступ Розділ І
495.52kb.
2 стр.
Діяча Зміст Вступ Розділ 1
681.84kb.
3 стр.
Зміст стор. Вступ Розподілення навчальних годин І зміст дисципліни «Технологія виробництва металів» розділ виробництво чавуну
615.26kb.
11 стр.
Зміст C. вСтуп 6 розділ 1 Інтерфейс Inventor 11
3554.99kb.
20 стр.
Зміст вступ
432.1kb.
3 стр.
Інформації Поняття про відчуття
72.73kb.
1 стр.
Зміст вступ Розділ 1
317.41kb.
1 стр.
Зміст Вступ 3 Розділ Категорія „гендер” як предмет психологічних досліджень 6
1603.78kb.
8 стр.
2009 зміст вступ
889.98kb.
4 стр.