Главная страница 1

Інститут масової комунікації
при Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка

К. С. Шендеровський




Як написати успішне есе
Методичні рекомендації до написання есе

Київ 2007



Схвалено Вченою радою Інституту масової комунікації при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 10 вересня 2007 року
Як написати успішне есе: Методичні рекомендації до написання есе / Укл. Шендеровський К.С. / Ін-т масової комунікації при КНУ імені Тараса Шевченка.– К., 2007.— 34 с.
Методичні рекомендації щодо написання есе розроблено з метою впровадження нових форм самостійної роботи студентів. Розкрито особливості есе у порівнянні з традиційними видами самостійної роботи студента (контрольна робота, реферат).

Есе розглядається як творча робота у публіцистичному стилі з елементами імпровізації на основі аналізу реферованої літератури на задану тему.



Вступ 4

Есе: питання стилю, жанру, мети та завдань
пись­мо­вої роботи
5
Процес написання есе: рекомендований варіант 15

Рекомендований зразок титульної сторінки есе 26
Використана література та джерела інформації 27
Додаток 1. Редагування есе 29

Додаток 2. Питання структури та змісту есе 31

Вступ

Сучасний динамічний і багатовекторний час стимулює при­вне­сення у практику навчання студентів нових форм і методів навчання, які у першу чергу спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності, підвищення інтересу до предмета, розвиток творчого потенціалу особистостей і продуктивного, критичного їхнього мислення. Ця тенденція перш за все властива навчальним закладам професійного спрямування.

Застосування великої кількості нових (активних) методів на­в­чан­ня висуває інші вимоги й до змісту, й до спрямованості ме­то­дів контролю та перевірки знань студентів. Найпоширенішим, безумовно,— є тестування. Тестування, при всій його спра­вед­ли­вій критиці, є досить надійним, ефективним і коректним методом перевірки знань учнів. При цьому його головним недоліком вва­жа­ється спрямованість тестів на перевірку репродуктивного рівня пізнавальної діяльності студентів.

Традиційний же реферат — є також важливим структуро­ва­ним видом навчальної діяльності. Виконання самостійної роботи (реферату) сприяє поглибленню та закріпленню теоретичних знань з питань навчального курсу. Студенти набувають навичок самостійної роботи з літературою, навчаються порівнювати, аналізувати та систематизувати інформацію з різних галузей знань, мають можливість для порівняння їх з практичним до­свідом. При виконанні самостійної роботи студенти кори­стуються рекомендованою літературою та прикладами з власної практики, прагнучи, щоб конкретний матеріал був органічно пов’язаний з теоретичними положеннями.

Від традиційного реферату есе перейняло краще: визначення мети, завдання роботи, формулювання об’єкта, предмета само­стій­ного дослідження, структурованість, послідовність викла­ден­ня теоретичного обґрунтування та практичних аргументів, кри­терії оцінки роботи (певні шаблони-орієнтири) тощо. За­значене не дозволяє спокуситися до рівня бачення, що есе - альтернатива традиційній роботі студента.



Есе: питання стилю, жанру,
мети та завдань пись­мо­вої роботи

Сучасний вимір суспільних проблем, відносин, постійних соціально-економічних змін, причин та тенденцій розвитку явищ, ситуацій потребує застосування не стільки дослідницького під­хо­ду-алгоритму, скільки творчого, відповідального та компетент­ного аналізу, доречного визначення проблеми, вміння професійно сформулювати альтернативу, гіпотезу та довести спроможність-неспроможність її практичного існування. Досить ефективним, що активізує студентський потенціал, методом контролю й пере­вірки знань більш високого порядку (за схемою: аналіз, синтез, творче застосування знань і оцінка) є есе.


Есе як жанр літератури

У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис», «твір», «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування теоретичної гі­потези». Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») — літературний жанр прозового твору невели­кого обсягу й вільної композиції.

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з конкретного приводу або предмета й не претендує на вичерпне трактування. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко плутають), з іншого боку — з філософським трактатом. Есеїстичному стилю властиві образність, рухливість асоціацій, нерідко антитиповість мислення, орієнтування на інтимну відвертість і розмовну інтонацію. Деякими теоретиками1 розглядається як четвертий, поряд з епосом, лірикою і драмою, рід художньої літератури.

У ролі особливої жанрової форми есе ввів, опираючись на досвід попередників, Мішель Монтень (1580). Своїм творам, виданим у вигляді книг в 1597, 1612 і 1625, Френсис Бекон уперше в англійській літературі дав назву англ. essays. Англійський поет і драматург Бен Джонсон уперше використав слово есеїст (англ. essayist) в 1609.

У XVIIIXIX століттях есе — один із провідних жанрів англійської й французької журналістики. Розвитку есеїстики сприяли в Англії Дж. Аддисон, Ричард Стил, Генрі Филдинг, у Франції — Дідро і Вольтер, у Німеччині — Лессінг і Гердер. Есе було основною формою філософсько-естетичної полеміки у романтиків, романтичних філософів (Г. Гейне, Р. У. Емерсон, Г. Д. Торо тощо).

Жанр есе глибоко вкоренився в англійській літературі: Т. Кар­лейль, В. Хезлітт, М. Арнольд (XIX век); М. Бірбом, Г. К. Честер­тон (XX століття). Есеїстика переживала розквіт: до жанру есе звер­талися найбільші філософи, прозаїки, поети (Р. Ролан, Б. Шоу, Г. Уельс, Дж. Оруэлл, Т. Манн, А. Моруа, Ж. П. Сартр).

В українській та російській літературах есе не було достатньо поширеним. Зразки есеїстичного стилю в російській літературі виявляються у О. Пушкіна (рос.: «Путешествие из Петербурга в Москву»), О. Герцена (рос.: «С того берега»), Ф.Достоєвського (рос.: «Дневник писателя»). На початку XX століття до жанру есе зверталися російські письменники В. Іванов, Д. Мережковський, А. Білий, Л. Шестов, В. Розанов, пізніше - І. Еренбург, В. Шклов­сь­кий, К. Паустовський.

Окремі елементи есе ми спостерігаємо в щоденнику Т. Шев­ченка, творах Л. Українки. В українській літературі риси есеїс­тич­ного жанру й стилю також властиві М. Рильському, Ю. Смо­личу, О. Гончару, Д. Павличку. Збірки статей, до яких увійшли есе, видали П. Загребельний («Неможними устами»), І. Драч («Духовний меч»), Р. Горак («Тричі мені являлася лю­бов») тощо.

Таким чином, есе як жанр літератури не має чітких часових, національних, культурологічних, чи, приміром, соціально-еко­но­міч­них ознак. Як жанр літератури, есе перш за все пов'язане з повним або частковим використанням його елементів у твор­чості найбільш видатних постатей прозової літератури.

Есе як вид письмової навчальної роботи


Індивідуалізація сучасних суспільних відносин та, як наслі­док, індивідуалізація сучасної професійної освіти відкриті для за­сто­сування нових ефективних форм діяльності, в т.ч. навчальної. Ось чому есе (трансформований, адаптований, змінений жанр літератури) набуває все більшої популярності як вид письмової самостійної роботи українського студента, а саме: як твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування з конкретного питання, проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне тракту­вання теми.

Есе припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестан­дарт­ного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії. Однак все це призводить як до різних трактувань цього виду письмової роботи, так і до різних спроб його фор­малізації.

Зауважимо, що на відміну від реферату, який адресується будь-якому читачеві, тому традиційно починається зі слів: «Я хочу розповісти про…», а закінчується словами: «Я можу сформувати наступний висновок…», есе – це ближче до репліки, що адресується підготовленому читачеві. Тобто людині, яка вже має уяву, про що йде мова. Власне, така «адресність» дозволяє автору есе зосередити увагу на розкритті нового змісту, а не нагромаджувати різними службовими деталями викладення матеріалу в письмовому форматі.

Звернімося до деяких спостережень викладачів та методистів щодо есе як виду письмової творчості. «Що таке есе, ніколи досконало не було визначено», - стверджує один із енциклопедичних словників, тоді як інший додає більшої категоричності: «Есе не може бути приведеним до будь-якої дефініції». Ця «невизначеність» становить особливу природу есе. І все ж є можливість виділити певні загальні ознаки, принципи виду письмової діяльності, які найчастіше зустрічаються в енциклопедичних словниках, а саме: есе – це суб’єктивний, індивідуальний, самостійний простір, де формуються позиції, висловлюються думки, передбачення та демонструється відповідне індивідуалізоване ставлення.

Тому, головна місія та мета есе – це самостійне бачення студентом проблеми, питання, теми на підставі опрацьованого матеріалу та аргументів, у відповідності до обраного підходу, стилю тощо.

Зауважимо, що не потрібно розглядати есе виключного як фор­му рубіжного контролю знань. Перш за все – це форма ви­ра­ження теоретичного пошуку творчого студента, який здатний підвестися над формалізованим характером академічного (тради­ційного) реферату і запропонувати собі та викладачеві письмову роботу абсолютно іншого рівня культури навчальної діяльності. На відміну від інших прийомів, методів контролю й перевірки знань, метою есе є діагностика продуктивної, творчої складової пізнавальної діяльності студента, який припускає аналіз ін­фор­мації, його інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фак­тів, підходів і альтернатив, формулювання висновків, особисту оцінку тощо.

Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному фор­мулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і по­нять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, вчить ви­користати приклади, цитати, необхідні аргументи за від­по­від­ною темою.

Аналізуючи закордонний і вітчизняний досвід застосування есе, можна говорити про імовірні чотири форми використання його, а саме:

1) есе — самостійна творча робота із запропонованої викла­дачем теми або переліку тем для самостійного вибору студентами (виконується як домашня, позааудиторна робота);

2) есе — 30-хвилинна контрольна (або самостійна) робота з вивченого навчального матеріалу та в межах аудиторних умов;

3) есе — 10—15-хвилинний вільний твір для закріплення й опрацювання нового матеріалу (звичайно, пишеться наприкінці заняття або наприкінці етапу заняття, в умовах аудиторної діяль­ності);

4) есе — 5-10-хвилинний вільний твір з метою підведення під­сумків аудиторного заняття й фіксування сформованих на занятті думок і висновків по темі (найчастіше дається завдання написати, що студенти довідалися по новій темі, або сформувати одне пи­тан­ня, на яке вони так і не отримали відповіді).

Для перших двох видів есе тема формулюється найчастіше ви­кладачем у вигляді проблемного питання, що має спонукати сту­дентів до міркування, а не тільки до логічної побудови відповіді з окремих понять і визначень. Наприклад, по темі умовного навчального курсу «Радіо» питання для есе може бути сфор­му­льовано у наступний спосіб: «Радіо: суспільна служба, під­приєм­ництво чи парадокс вибору?» А до теми умовного навчального курсу «Журнали» питання для есе може бути задане у такий спосіб: «Чому українські кіоски періодичної преси переповнені російськими та зарубіжними журналами?»

Останні два, із вищезазначених, види есе задаються питанням, що допомагає закріпити у студентів виниклі в ході аудиторного заняття думки й висловити своє особисте ставлення до на­в­чаль­них проблем, по темі.

Якщо перші два, із вищезазначених, види есе оцінюються ви­кла­дачем на оцінку, то інші залишаються без оцінки й часто на­віть не перевіряються (в традиційному значені цього слова), а слугують, в першу чергу, для організації зворотного зв'язку «студент-викладач» («старий» і «новий» досвід особистості, якщо визначати завдання більш чітко).

На наш погляд, потрібно відокремлювати щонайменше два види есе, діаметрально протилежних за цілями в навчальній роботі. Есе–1 (умовне позначення) – вид творчої письмової роботи, яку можливо (і це умовний показник) рекомендувати студентам, які цікавляться змістом навчального курсу, предмета, галуззю знань, для кого, в кінці кінців, написання традиційного реферату не представляє особливих труднощів. Рамки формату есе-1 дозволяють студентам більш широко продемонструвати всі свої креативні можливості.

Окрім творчого есе–1, в навчальній практиці під тією ж на­звою використовується есе–2 (також умовна назва). Це більш чіт­ка та регламентована форма викладення інформації, коли міс­це, час роботи є обмеженими. В такому виді від студента буде вима­гатися головне: продемонструвати розширений план від­повіді на тему. При цьому, тези мають бути частиною єдиного тексту, а не різновидами окремих думок автора. Крім того, есе–2 – це завжди основа для доповіді, аналітичної записки, інших форм сучасної комунікації в науці, політиці, бізнесі тощо.

Таким чином, до першочергових завдань написання есе маємо віднести таке:



  • стимулювання студентського самостійного теоретичного пошуку або узагальнення практичного досвіду вирішення проб­лем, розгляду ситуацій, явищ тощо;

  • реалізація студентського творчого, креативного наміру та суб’­єк­тивних передбачень, суб’єктивного ставлення до проблем, форм та методів їх практичного вирішення, що являє собою сво­єрідний “монолог” під час дискусії, можливо і саму дискусію, де чітку роль займає автор – студент;

  • демонстрація знань, враховуючи вимоги навчального пла­ну, мету, завдання навчальної дисципліни, додатково опрацьовані матеріали, зібрані та узагальнені аргументи, а також демон­страція самостійної позиції студента;

  • розвиток змістовності співпраці «студент – викладач», «но­вого та старого».

НОТАТКИ

на полях


Есе – це творчий індивідуалізований навчальний процес


ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ.

ЕСЕ - це самостійна письмова робота на тему, запро­поновану викладачем (тема може бути запропонована також студентом, але обов'язково повинна бути погоджена з викладачем).

Мета есе полягає в розвитку навичок самостійного творчого мислення й письмового послідовного викладу власних думок. Пи­са­ти есе надзвичайно корисно, оскільки це дозволяє авторові нав­чи­тися чітко й грамотно формулювати думки, структурувати інформацію, використовувати основні категорії аналізу, виділя­ти причиново-наслідкові зв'язки, ілюструвати поняття від­по­від­ними прикладами, аргументувати свої висновки; володіти науко­вим стилем мовлення.

Есе повинне містити: чіткий виклад суті поставленої проб­леми, включати самостійно проведений аналіз цієї проблеми з ви­ко­ри­станням концепцій і аналітичного інструментарію, розгля­ну­того в рамках дисципліни, висновки, що узагальнюють автор­сь­ку позицію з поставленої проблеми.

Залежно від специфіки дисципліни, форми есе можуть знач­но диференціюватися. У деяких випадках це може бути аналіз наявних статистичних даних з досліджуваної проблеми, аналіз ма­теріалів із засобів масової інформації й використання до­слі­джуваних моделей, докладний розбір запропонованого завдання з розгорнутими думками, підбір і детальний аналіз прикладів, що ілюструють проблему тощо.

Есе–1 як жанр письмової творчої роботи


Мета творчого (есе–1), як нам бачиться, в тому, щоб відійти від «формалізованих» рамок традиційної письмової роботи студента. В есе–1 домінує не стільки логіка, скільки асоціації. Якщо студента обмежують чіткі рамки реферату, задана структура письмової роботи, необхідність все обґрунтувати та повністю перераховувати докази, рекомендуємо звернутися до есе як більш вільної, дина­міч­ної форми письмової навчальної роботи.

З формалізованих вимог до есе-1 потрібно віднести тільки одне: наявність заголовка. Внутрішня структура есе може бути довільною (хоча в рекомендаціях ми пропонуємо структуру есе). Оскільки есе – це мала форма письмової роботи, необов’язковим, але бажаним, є повторення висновків в кінці; висновки можуть бути включеними до основного тексту або заголовка. Також аргументація може переду­вати формулюванню проблеми. Формулювання проблеми може спів­падати з остаточним висновком.

При формулюванні проблеми потрібно враховувати, що есе від­різняє конкретна тема та суб’єктивне її трактування. Об’єм теми в есе набагато вужчий, ніж, наприклад, в трактаті.

Успішне есе можливо тільки при наявності несподіваного ходу в розкритті теми: «Всі ми думали, що... а виявляється — навпаки...» Така «точка подиву» і є передумовою для есе. «Точка подиву» — це те, чим студент може здивувати й збагатити, навіть обурити читача-викладача.

Наприклад, з 1019 по 1036 рік Київська Русь була поділена між Ярославом Мудрим і Мстиславом Хоробрим по Дніпру. Есе «Краще хоробрість, чим мудрість» може доводити, що Мстислав, як правитель, був би кращим історичним вибором для Русі.

Оскільки есе — жанр суб'єктивний, то й оцінка його може бути суб’єктивною. Робити ставку на новизну завжди ризиковано, але хто не ризикує, той не перемагає. За умови, що джерела цитуються коректно, а власні висновки ґрунтовно аргументовані, завжди є надія на успіх.



НОТАТКИ

на полях


Кращий спосіб навчитися чого-небудь: орієнтуватися на успішні зразки.

Парадоксальність і проблематичність в есе-1. Розглянемо, як приклад, трохи вдалих есе. В 2000 році в російському перекладі вийшли есе відомого фахівця культури Умберто Эко2. Книга Эко містить п'ять різнопланових мініатюр з таких питань, як: підстави етичної системи безбожника; безглуздість війни в сучасному світі; історія поняття «фашизм»; змістовна криза щоденної преси; тер­пимість (толерантність) у контексті глобалізації. Той факт, що ви­бір і розташування статей належать авторові, зайвий раз підкреслює єдність збірника за змістовними та ідейними параметрами. Однак ми будемо цікавитися не філософсько-етичною позицією У. Эко, а способом вибудовування ним проблеми в есе, як в особливому жанрі.

Проаналізуємо, як формулюються проблемні тези в цих кількох есе. Ці формулювання не завжди явно видно, однак їхнє порів­няння можливе. Це відповіді на питання: заради чого, заради якої нової думки автор відбирає й вишиковує свої міркування й аргу­менти?

В есе «Осмислюючи війну» сама назва фіксує читацьку увагу на головну авторську тезу про те, що сучасна війна (у всіх її змістах) - безглузда. Це вдалий приклад парадоксального зіткнення заголовка й формулювання проблеми в есе.

Есе написано в період, коли починалася операція НАТО проти Іраку («Буря в пустелі»), тому автор спеціально розділяє злобо­денність теми й більш широкий контекст для розуміння тези про безглуздість війни: «Проте нижче викладені міркування повинні пролунати незалежно від того, як повернуться справи на війні. Вони повинні пролунати тим більше, якщо війна дозволить досягти «позитивного» результату і, тим самим, створиться висновок-ілюзія, що в якихось випадках війна – це розумний вихід «з положення». Тим часом цей висновок необхідно розгромити». Далі викладаються аргументи, що показують політичну та економічну недоцільність і стратегічну безглуздість війни в умовах зростання глобалізації.

Класична формула проблеми: хтось думає, що війна може мати позитивні наслідки, а «я вам доведу», що немає. Парадоксальний розворот проблеми: а випадку, якщо ця конкретна війна дасть ілюзорні вигоди, то ще важливіше буде довести безглуздість війни взагалі.

Есе «Вічний фашизм» також у відомій мірі засновано на авто­біо­гра­фічних враженнях. Тут Эко вбачає протиріччя в широкому вживанні терміна «фашизм» стосовно до різномастих політичних течій в усьо­му світі. Таке вживання сприймається всіма, хоча суперечить первіс­но­му, вихідному змісту терміна, як назви італійського політичного ру­ху.



Проблема: «Фашизм повинен асоціюватися з Італією» (с. 56).

Протиріччя знімається введенням поняття в буквальному «пра-фашизм», 14 ознак якого пропонує автор.

Ми запропонували для розгляду два приклади есе. Всі вони так чи інакше відбивають парадоксальність тези, в якій представлена проб­ле­ма для обговорення, тобто відповідають формулі «всі ми думаємо, що А, але я вам доведу, що не-А». Зрозуміло, що гарне есе відображає переконання автора, який володіє відомою суспільною цінністю. У цьому змісті есе — не просто полемічна репліка, але й, так сказати, корегуюча репліка, що істотно уточнює картину загальновідомого.



Есе-2 як елемент формалізованого виду письмової роботи

Можна сказати, що есе-2 — це теж репліка, однак вона адресу­єть­ся, наприклад, викладачам-екзаменаторам і повинна відобразити не стільки своєрідність студентської точки зору, скільки володіння сту­ден­тами певним колом знань. Тому в есе-2 важливо продемон­стру­вати здатність побудувати відповідь на поставлене питання за відповідним планом, передавши основні змістові моменти. Частіше за все есе–2 створюється за формою бланка для відповіді. Незвичний тип письмової роботи породжує дві групи проблем. Одні з них пов'­язані із ситуацією іспиту, необхідністю дотримуватися формальних вимог. Інші — зі змістовою стороною відповідей.

Перший тип проблем вирішується досить легко. Студент може заздалегідь познайомитися з бланком, правилами його заповнення та зразками запитань. Перед студентом обов’язково (на час контрольної роботи) буде лежати аркуш із завданнями та інструкцією.

Коло проблем, пов'язаних зі змістовою стороною відповідей на питання (другий тип проблем), не вичерпується знанням фактичного матеріалу. Не менш важливо представляти очікуваний формат відпо­віді й вміти перевіряти наявність ключових структурних елементів у схемі відповіді. Очікуваний формат відповіді у вигляді есе-2 являє со­бою зв'язний текст, що може бути структурованим в абзаци, пункти, підпункти.

Процес написання есе: рекомендований варіант

Процес написання есе можна уяви­ти як ланцюжок, послідов­ність певних елементів, етапів, процесів. Для студентів важливими є такі процеси та елементи.

Конспектування, особливо при читанні, є стратегічним інте­лектуальним вмінням, а не механічним спрощеним викладенням авторської думки, позиції. Конспектуючи, студент відбирає від­по­відний матеріал та розвиває своє розуміння теоретичних по­ложень, емпіричних даних, тобто факти такого роду, які або підтверджують, або спростовують. При читанні текстів студент робить помітки та порівнює одне з другим, відзначає те, що буде корисним в подальшій роботі або є більш цікавим, змістовним з теоретичного чи емпіричного підходів.

Можна конспектувати, поділивши аркуш зошита на два стовп­чики. В лівому стовпчику студент напрацьовує конспект того матеріалу, який читає, а в правому, в той же час або пізніше, – порівнює зміст цього конспекту з іншими фактами, про які він чи­тав раніше, чув на лекціях, які обговорювалися в нефор­маль­них умовах, а також з власними коментарями та критичними за­уваженнями.

Іншими словами, студент формує свої нотатки для побудови перехресного посилання, виходячи з власних позицій, а також враховуючи власноручні коментарі відносно проголошеного ін­ши­ми.

Що читати? Важливим є підбір матеріалу для читання: з кожної конкретної теми потрібно спочатку прочитати дві або три ключові статті, книги, в яких подаються зрозумілі концептуальні рамки або теоретична аргументація чи наводяться всебічні емпі­рич­ні дані. Таке стратегічне читання сформує певні основні орі­єн­тири щодо теми (враховуючи різні судження, інтерпретації), слугу­ва­тиме фундаментом для цілеспрямованого подальшого читання.

Залежно від тематики важливим є включення до списку літе­ра­тури для читання одного або двох тематичних досліджень, що мають протилежні спрямування. Ефективне використання те­матичних матеріалів та даних допоможуть студенту попередити типову помилку – надмірне використання узагальнень в есе.



Тема есе. Аналіз протиріч, розгляд тематичних досліджень, формування проблеми дозволяють студенту визначити тему есе. Тема, питання та завдання, що постали перед студентом в процесі розмірковування над есе потребують аналітичних відповідей, тоб­­то пошуку пояснення: чому щось відбувається / з якої причи­ни / як це відбувається / процеси, механізми.

При виборі теми перш за все студент має переконатися, що він правильно сформував та зрозумів її. Оскільки тема може бути інтер­претована по-різному, для її висвітлення існує кілька під­ходів. Отже, студенту потрібно обрати один варіант інтер­пре­тації або підходу, аби мати можливість обґрунтувати своє бачення проб­леми.



При цьому зміст теми може охоплювати широке коло питань та потребувати залучення великого обсягу літератури. В цьому випадку студент має можливість сформулювати гіпотезу, відпо­від­но до якої в есе (головній її частині) будуть проілюстровані тіль­ки певні аспекти цього проблемного питання. Студент по­збав­ляється зайвих труднощів, якщо він не буде виходити за рам­ки окресленого кола. Вибір, бачення студента потрібно аргу­мен­тувати відповідними доказами. Виходячи з рішення студента про те, якою є гіпотеза роботи, потрібно скласти план відповіді та структуру есе.

Структура есе


Побудова есе — це відповідь на питання або розкриття теми, що засновано на класичній системі доказів.

  1. Титульний аркуш (заповнюється за рекомендованим зразком);

  2. Вступ: місія3 студента щодо розгляду теми есе, його авторське бачення4 — гіпотеза5 або сутність та обґрунтування вибору цієї теми. Мета та завдання роботи — очікуваний резуль­тат роботи в цілому та конкретні результати, які будуть отриму­ватися в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо пра­вильно сформулювати питання, на які ви збираєтеся знайти відповідь у ході свого дослідження. При роботі над вступом можуть допомогти відповіді на наступні питання: «Чи потрібно давати визначення термінам, що пролунали в темі есе?», «Чому те­ма, яку я розкриваю, є важливою в даний момент?», «Які по­няття будуть залучені в мої міркування?», «Чи можу я розділити тему на трохи більше дрібних підтем?» і т. д.

  3. Основна частина: теоретичні основи обраної проблеми й виклад основного питання. Ця частина припускає розвиток аргу­ментації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з на­яв­них даних, інших аргументів і позицій щодо питання. У цьому полягає основний зміст есе й це являє собою головні труднощі. Тому важливе значення мають підзаголовки, на основі яких здій­снюється структурування аргументації; саме тут необхідно об­ґрун­тувати (логічно, використовуючи дані або строгі міркування) пропоновану тезу. Там, де це необхідно, як аналітичний інстру­мент можна використати графіки, діаграми й таблиці. Залежно від поставленого питання аналіз проводиться на основі наступних категорій: причина — наслідок, загальне — особливе, форма — зміст, частина — ціле, сталість — мінливість. У процесі побудо­ви есе необхідно пам'ятати, що один параграф повинен містити тільки одне твердження й відповідний доказ, підкріплений гра­фіч­ним або ілюстративним матеріалом. Отже, наповнюючи розділи аргументацією, необхідно в межах параграфа об­ме­жити себе розглядом однієї головної думки. Добре перевірений спо­сіб побудови есе – використання підзаголовків для позна­чення в головній частині ключових моментів аргументо­ваного викладен­ня. Сукупність підзаголовків допомагає побачити те, що пропо­нує зробити студент (чи є добрим його бачення). Ефективне використання підзаголовків – не тільки визначення основних пунктів, які студент бажає висвітлити, це також наявність логіч­ності у висвітленні теми есе.

  4. Висновок: узагальнення й аргументовані висновки до те­ми й т. д. Підсумовує есе або ще раз вносить пояснення, під­кріплює зміст і значення викладеного в основній частині. Мето­ди, що рекомендують для складання висновка: повторення, ілю­страція, цитата. Висновок може містити такий дуже важливий, що доповнює есе, елемент як вказівка на застосування досліджен­ня, на розвиток взаємозв'язків з іншими проблемами.


Структура апарату доказів, необхідних для написання есе

Доказ — це сукупність логічних прийомів обґрунтування іс­тин­ності якого-небудь судження за допомогою інших, пов'язаних з ним суджень. Воно пов'язане з переконанням, але не тотожно йому: аргументація або доказ повинні спиратися на дані науки й суспільно-історичну практику, переконання ж можуть бути засновані на забобонах, непоінформованості людей у питаннях економіки й політики, видимості доказовості. Інакше кажучи, доказ або аргументація — це міркування, що використовує фак­ти, щирі судження, наукові дані й переконує нас в істинності того, про що мова йде. Структура будь-якого доказу містить у собі три складники: теза, аргументи й висновки або оцінювальні судження.

Теза— це положення (судження), яке потрібно довести.

Аргументи — це категорії, якими користуються при доказі істинності тези.

Висновок — це думка, заснована на аналізі фактів.

Оцінювальні судження — це думки, засновані переважно на наших переконаннях, віруваннях або поглядах, які виражаються в емоційно-експресивній формі.
Вимоги до фактичних даних та інших джерел

Для написання есе на доброму рівні дуже важливо те, як використовуються емпіричні дані та інші джерела. Студент завжди може передбачити надмірне узагальнення, якщо пам’ятає, що в рамках есе дані, факти тощо є ілюстрацією, а не підсумковим актом, тобто вони підтверджують аргументи автора, свідчать про його вміння доречно використовувати інформацію. Студент не має забувати, що дані відносно спірних запитань – завжди піддаються сумніву. Від студента і не очікують, що його есе винайде остаточну, уніфіковану відповідь: ніхто та ніколи не погодиться з тим, що це є єдина правильна відповідь!


Як підготувати й написати текст есе?

Якість будь-якого есе залежить від трьох взаємозалежних складників, таких як:



    • вихідний матеріал, що буде використаний (конспекти прочитаної літератури, лекцій, запису результатів дискусій, власні міркування й накопичений досвід з даної проблеми);

    • якість обробки наявного вихідного матеріалу (його організація, аргументація та докази);

    • аргументація (наскільки точно вона співвідноситься з піднятими в есе проблемами).

Процес написання есе можна розбити на кілька стадій: обмірковування - планування - написання - перевірка - виправлення.

Планування - визначення мети, основних ідей, джерел інформації, термінів закінчення й подання роботи. Мета повинна визначати дії. Ідеї, як і мета, можуть бути конкретними й загальними, більше абстрактними. Думки, почуття, погляди й подання можуть бути виражені у формі аналогій, асоціації, припущень, міркувань, суджень, аргументів, доводів тощо.

Джерела. Тема есе підкаже, де шукати потрібний матеріал. Звичайно користуються бібліотекою, Інтернет-ресурсами, словниками, довідниками. Перегляд означає редагування тексту з орієнтацією на якість і ефективність. Якість тексту складається із чотирьох основних компонентів: ясності думки, виразності, грамотності й коректності. Необхідно чітко і ясно формулювати ідеї, які хочете виразити, інакше вам не вдасться донести ці ідеї й відомості до читачів.

Виразність — це доступність тексту для розуміння. Легше всього її можна досягти, користуючись логічно й послідовно ретельно обраними словами, фразами й взаємозалежними абзацами, що розкривають тему.

Грамотність відбиває дотримання норм граматики й правопису. Якщо в чомусь сумніваєтеся, загляньте в підручник, словник або посібник зі стилістики чи дайте прочитати написане людині, чия манера писати вам подобається.

Коректність — це манера письма. Писати треба полемічно, але чемно.

Перевірка есе

Велике значення має перевірка першої версії есе. При складанні чернетки головне завдання студента - напрацювати аргументацію, вдосконалити основні думки та розташувати їх в логічній послідовності, супроводжуючи ілюстративним та додатковим матеріалом.

При перевірці, перш за все, студент звертає увагу на “силу”, спроможність власної аргументації:

- Чи переконливо це?

- Чи достатньо використано дані?

- Чи ефективно вони використані?

Наступний крок студента: перевірка граматики, орфографії, пунктуації тощо; самооцінка відповідності окремих розділів заголовкам, підзаголовкам, послідовності тощо.
Використання літератури

При написанні есе виникає певна група труднощів через незнання того, яким чином використовувати літературу з цієї теми. Студент має можливість уникнути цих проблем, виконуючи наступне правило: при цитуванні завжди подавати текст в лапках та формувати точне посилання на джерело, вказуючи номер сторінки.

Список використаних джерел. Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:


  • в порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування),

  • в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків,

  • у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, які включено до списку використаної літератури, необхідно подавати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Приклад оформлення, цитата в тексті:

“…щорічно в Україні утворюється до 40 соціальних спеціалізованих служб” . Після наведеної цитати проставляється номер примітки.



Варіант А. В кінці сторінки, де розміщена цитата, проставляється відповідний номер примітки та вказується джерело цитування. Приклад (різні види джерел):

Баулов В. Про розробку концепції соціальної роботи на Україні // Соціальна робота та соціальна політика. – 1999. - №2. – С.20-27.

Соціальна робота в Україні: Зб. наук. пр. – К.: Либідь, 1998. – С.99-100.

Монак В. Оптимізація соціальної роботи / Праці Міжнародної конференції “Соціальна робота в ХХІ столітті”. – Том1. –К: НДИ АН України, 1999. – С.207-209.

Тоді в частині есе Список використаної літератури, зазначені у примітках джерела оформлюються в алфавітному порядку:


Список використаної літератури6

1. Баулов В. Про розробку концепції соціальної роботи на Україні // Соціальна робота та соціальна політика. – 1999. - №2. – С.20-27.

2. Монак В. Оптимізація соціальної роботи / Праці Міжнародної конференції “Соціальна робота в ХХІ столітті”. – Том1. –К: НДИ АН України, 1999. – С.207-217.

3. Соціальна робота в Україні: Зб. наук. пр. – К.: Либідь, 1998. – 109 с.

Варіант Б. ...В сучасній літературі з питань соціальної роботи зазначається, що на Україні щорічно утворюється 40 спеціалізованих соціальних служб [1, с. 99]...

...Як зазначає В.Баулов [2, с. 20], щорічно в Україні утворюється 40 соціальних спеціалізованих служб...

Тоді в частині есе «Список використаної літератури» список використаних джерел розміщується в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією:



Список використаної літератури.

1. Соціальна робота в Україні: Зб. наук. пр. – К.: Либідь, 1998. – 107 с.

2. Баулов В. Про розробку концепції соціальної роботи на Україні // Соціальна робота та соціальна політика. – 1999. - №2. – С.20 - 27.

Студенту не рекомендується посилатися на літературу, яку він не читав сам. Єдиним винятком з цього правила може бути випадок, якщо студент посилається на автора, який цитує іншого автора. Тоді в есе зазначається : “Як пише П… (1983, цит. за [1, с. 20])…”, а в загальному списку використаної літератури вказується джерело 1 - як у вищезазначених випадках.

Посилання на ілюстрації, невеликі таблиці, схеми тощо зазначають порядковим номером ілюстрації, таблиці, схеми за текстом есе, наприклад, “мал. 2.” або “…на мал. 2 ми спостерігаємо...”. В повторному посиланні на ілюстрації, таблиці, схеми необхідно вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. таб. 2”.

Додатки (великі схеми, таблиці тощо) оформлюють як окремий розділ есе (після списку використаної літератури), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті есе. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, наприклад: Додаток А.

Оцінювання есе


Критерії оцінки есе можуть трансформуватися залежно від їхньої конкретної форми, при цьому загальні вимоги до якості есе можуть оцінюватися за наступними критеріями:

Критерії

Вимоги до студента

Знання й розуміння теоретичного матеріалу

- визначає розглянуті поняття чітко й повно, наводячи відповідні приклади;
- використовувані поняття строго відповідають темі;
- самостійність виконання роботи

Аналіз і оцінка інформації

- грамотно застосовує категорії аналізу;
- уміло використову прийоми порівняння й узагальнення для аналізу взаємозв'язку понять і явищ;
- здатний пояснити альтернативні погляди на розглянуту проблему й прийти до збалансованого висновку;
- діапазон використовуваного інформаційного простору (студент використову велику кількість різних джерел інформації);
- обґрунтовано інтерпретує текстову інформацію за допомогою графіків і діаграм;
- дає особисту оцінку проблемі

Побудова суджень

- ясність і чіткість викладу;
- логіка структурування доказів;
- висунуті тези супроводжуються грамотною аргументацією;
- приводяться різні точки зору і їхня особиста оцінка;
- загальна форма викладу отриманих результатів і їхньої інтерпретації відповідає жанру проблемної наукової статті.

Оформлення роботи

- робота відповідає основним вимогам до оформлення й використання цитат;
- дотримання лексичних, граматичних і стилістичних норм літературної мови;
- оформлення тексту з повним дотриманням правил орфографії й пунктуації;
- відповідність формальним вимогам.

За що викладачі ставлять гарні оцінки авторам есе? Викладачі ставлять «гарні» оцінки за здатність в есе побудувати, довести власну позицію з певної проблеми на підставі набутих знань. Студент мусить виходити з того, що всі ми маємо справу з предметами, де не існує абсолютно “правильних” та “неправильних” відповідей на запитання, як це буває в фізиці чи математиці – існує тільки більш–менш аргументовані точки зору.

Викладачі чекають від студентів самостійного мислення, відображення власних думок стосовно певної теми, проблеми.

При оцінюванні есе в центрі уваги викладача знаходиться:


  • здібність студента критично та незалежно оцінити наявні дані, точки зору, позиції, аргументи;

  • здібність розуміти, оцінювати та встановлювати зв’язки між ключовими моментами проблем та запитань;

  • вміння диференціювати протилежні підходи та моделі, застосовуючи їх до емпіричного матеріалу або дискусії з принципових питань;

  • здатність до застосування аналітичних підходів, моделей тощо.

Що не «подобається» викладачам або чому може бути знижено оцінку за самостійну роботу? Наведемо кілька правил, які зазначають, що саме не потрібно робити в есе, бо ці дії призведуть виключно до поганого результату самостійної роботи:

  1. Студент не може сформувати гіпотезу.

  2. Відсутність чітких відповідей.

  3. Відсутність чіткої організації, плану, структури есе.

  4. Брак аргументації, доказів, доводів, висновків.

  5. Надмірне та поверхневе оперування даними.

  6. Проста констатація фактів замість їхнього узагальнення.

  7. Викладення точок зору інших при “замовчуванні” власної позиції.

  8. Надмірні повтори.


Есе готово

Викладач в присутності студента зазначає день реєстрації роботи (на титульній сторінці) та повідомляє день очікування оцінки.



Рекомендований зразок титульної сторінки есе:

Інститут масової комунікації при

Київському національному університеті імені Т.Шевченка


Есе з курсу «________________________________».

Тема: «________________________________

_______________________________________________».
Виконав: студент(ка) ___-го курсу

денної (заочної) форми навчання

_______________________________(ПІП)

Реєстрація роботи______________

Оцінка ________________________

Викладач______________________

Київ

200__-200__ навчальний рік





Використана література та джерела інформації

Восемь основных советов по написанию эссе: распростра­нен­ные при написании ошибки. http://essay-mba.narod.ru/business.html

Галактионова Т. Г. От самопознания к самореализации. Персонал-технология образовательной деятельности - СПб: Институт специальной педагогики и психологии. - 1999 р.

Довідник здобувача наукового ступеня. Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації / Упорядник Ю.І.Цеков; попереднє слово Р.В.Бойка. - К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 1999. - 64 с.



Забродина Н. П. Что такое эссе по экономике//Экономика в школе. - 2000.- №1.

Лутохина М. А. Эссе по экономике. // Экономика для школьников. -2002.- №2, СПб: РГПУ им. Герцена.

Материал из Википедии — свободной энциклопедии. http://ru.wikipedia.org



Митрофанов К.Г., Шаповал В.В. Как правильно написать реферат и эссе по истории. Пособие для старшеклассников и студентов. 2-е изд. – М.: Изд.дом «Новый учебник», 2004. – 64 с.

Написание эссе для поступления в американский вуз. http://www.us 4u.by.ru/ed12.shtml

Простые слова. Конкурс эссе. Пособие для участников конкурса. - МОО "Достижения молодых" - Junior Achievement Russia - М., 2002.

Савченко В. Эссе о пользе изучения справочников (Чернобыльской аварии посвящается). – М.: «Книжное обозрение», № 38, 23 сентября 1988 г.

Советы и рекомендации для написания эссе. http://www.accepted.com

Советы и рекомендации для написания эссе. http://www.begin.ru

Советы и рекомендации для написания эссе. http://www.essayedge.com

Советы и рекомендации для написания эссе. http://www.msses.ru/study

Федосюк М., Хамракулова Х. Эссе//Экономика в школе.-2000.-№1.

Хосе Ортега-и-Гассет. Эссе на эстетические темы в форме предисловия. http://www.chat.ru

Шендеровський К. Методичні рекомендації щодо написання есе для студентів спеціальності 7.040202 “соціальна робота”. – Київ: Академія праці і соціальних відносин, 2001.

Эко Умберто. Пять эссе на темы этики. /Сост. автора, пер. с итал. Э. Костюкович. - Спб., 2000.

Додаток 1. Редагування есе7.
Написання есе - це досить тривалий процес. Після того, як ви напишете есе, вам доведеться його редагувати. Переписуючи есе, ви будете домагатися кращих результатів. Якщо ви не маєте часу на вдосконалювання есе, ви ризикуєте написати не найкращу роботу.

Після того, як ви на певний час відволіклися від есе (на день-два), можете знову прочитати його «зі свіжими думками». Об'єктивно аналізуйте есе, ґрунтуючись на трьох складових: зміст, структура, інтерес. Поки не турбуйтеся про правопис, зосередьтеся на більш важливих питаннях. Подумайте про те, як реорганізувати фрази, що підтримують вашу ідею, видаліть уривки з тексту, які не мають відношення до теми або недоречні в даному контексті. Нехай на перший план вийдуть більш значимі аргументи, доводи, докази. Перевірте, чи немає не до кінця розкритих думок, при необхідності спробуйте їх викласти ясніше.



Підхід до редагування есе.

Зміст есе. Радимо задати собі наступні запитання:

- Відповів(ла) чи ні я на задані питання?

- Підтверджував(ла) чи ні написане конкретними прикладами (аргументами)?

- Чи було мною написано щось особливе?

- Чи могло моє есе бути написано якоюсь іншою людиною?

- Чи є оригінальним моє есе?

- Після прочитання есе, яка про мене складається думка?

- Що стосується вступу: чи не занадто багато там загальних фраз? Чи може есе обійтися без них?

- Що запам'ятовується в есе?

Структура. Зміст есе може бути неясним через некоректне формування ідей. Есе повинно бути схожим на стежку, що веде читача до заключної частини (виноску). Щоб перевірити правильність структури есе, зверніть увагу на перші фрази. Випишіть перші фрази кожного абзацу. Прочитайте їх одне за іншим і задайте собі наступні запитання:

- Якби хтось читав тільки ці фрази, зрозумів би він, що я хочу сказати?

- Чи виражають перші фрази основну ідею абзацу?

- Чи сформовано послідовний хід думок або здається, що думки «стрибають»?

Подивиться, чи всі абзаци приблизно однієї довжини? Якщо один з абзаців значно довше за інших, можливо, ви вклали в нього кілька ключових ідей, аргументів, доводів, доказів.

Наскільки «природно» виглядає заключна частина есе, чи логічним є такий висновок після всього написаного в основній частині тексті?



Інтерес. Багато хто із студентів, редагуючи есе, не звертають уваги на фактор інтересу, однак викладачам дуже важливо, щоб есе було цікаво читати. Якщо ви хочете, щоб ваше есе запам'яталося, постарайтеся при написанні використати таку формулу: особисте + унікальне = цікаве. Відповідайте на наступні питання:

- Чи носить перший абзац особистісний характер?

- Есе починається з якоїсь дії, події або образу?

- Чи використані в есе слова, які ви, за звичай, не застосовуєте у своїй мові? Якщо так, то краще від них відмовитися.

- Чи не занадто багато в есе прикметників і прислівників?

- Чи не зловживаєте ви в есе шаблоновими фразами?

- Чи не багатослівні ви?

- Чи цікаве, на ваш погляд, есе?

- Після прочитання есе виникає почуття завершеності, результату або чогось не вистачає? Остання фраза звучить так, як і повинна звучати фінальна фраза?

Читання відредагованого есе. Після того, як ви впорядкували структуру та зміст есе, прийшов час перевірити його. Зробіть це.

Додаток 2. Питання структури та змісту есе.
Структура есе. Щоб у вашого есе справді був зміст,  необхідно задати йому головну ідею. Вона повинна проходити червоною лінією через все есе. Інші ідеї - менш яскраві - повинні підтримувати те, що ви збираєтеся донести до читача. Таким чином, у Вас вийде якась структура.

Сама по собі структура есе повинна мати сенс. Інші ідеї повинні логічно узгоджуватися. За такою структурою можна писати кожне есе, наповнюючи його потрібними фактами. Важливо також, щоб висновок «повертався» до головної ідеї. Іншими словами, він повинен містити те, що було написано у вступі. Викладачі читають есе досить швидко, тому те, як сформовано висновок, відіграє вирішальну роль в оцінці вашого есе.

Однак для того, щоб написати есе, близьке до успішного, цього мало. Існує кілька прийомів написання есе, які допома­га­ють організувати ваші думки таким чином, щоб вони були зро­зумілі не тільки вам, але й викладачеві.

1. Хронологія. Щоб викладач не заплутався в подіях, необ­хідно навчитися дуже плавно переходити від одного випадку до іншого. Для цього існує таке поняття як послідовність подій. Недолік у такого прийому один: есе може вийти нудним. Щоб цього не відбулося, не зациклюйтесь на часі - просто згадуйте його. Не намагайтеся також описати все, що відбувалося в певний період. Пам’ятайте, що відштовхуватися потрібно від того, як звучить тема (що у вас запитують).

2. Оповідання. За допомогою цього прийому есе перетворю­ється в повість. Починається таке есе з якої-небудь дії або історії, що триває до самого кінця. У процесі можна підкреслювати різні якості, можливості або знання, які пов’язані з темою.

3. Опис. Цей прийом дуже близький до оповідального, однак наявність якої-небудь історії не обов'язкова. При цьому харак­тер­ни­ми рисами такого есе є яскрава фантазія, що під­твер­джу­єть­ся багатою мовою, і цікаві деталі, які гарно використовуються в тексті. Перевага прийому в тім, що викладач довгий час залишається під враженням. При цьому, як показує практика, у викладача в пам'яті відкладаються певні деталі, за якими він легко ідентифікує автора есе. 

4. Порівняння. Прийом застосовується в основному до питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або ж невдачу. Однак цим використання такого підходу не обме­жу­ється.

5. Ефективний початок. Як з'ясувалося, прийомів для напи­сан­ня есе існує багато. Завдання залишається одне – сісти й написати! Однак  важливіше зуміти правильно почати есе.  

Вступ важливий для того, щоб читач визначив для себе: чи варто читати ваше есе. Також важливий початок кожного пара­гра­фа, оскільки, переходячи від одного абзацу до іншого, читач вирішує для себе: чи варто продовжувати. Саме тому перша фраза повинна бути настільки захоплюючою, щоб змусити викла­дача не просто прочитати ваше есе й відкласти убік, але й запам'ятати! Звичайно, можна просто й сухо викласти свою дум­ку, і тоді читачі розчаровано подумають: «Ну, от, знову те саме». Вихід один - навчитися робити початок оригінальним. Для початку есе є кілька підходів:



1) Стандартний. Цей підхід є найпоширенішим, але зовсім не «занудним». Щоб почати своє есе таким чином, необхідно відповісти мінімум на 6 питань: хто, що, коли, де, чому і як. Чимось нагадує прес-реліз, правда? Відповіді на ці питання по­вин­ні повідомити викладачу те, що йому очікувати. Незважаючи на кількість питань, відповіді на них повинні укластися в один абзац.

2) Несподіваний. Такий підхід шокує й зацікавлює. Це може бути все, що завгодно.

3) Дієвий. Такий початок змушує читача переміститися в сам процес, причини й наслідки, які випливають далі. Цей підхід зручний для коротких есе, де не потрібно описувати абсолютно все в деталях.

4) Авторитарний. Не дивуйтеся, є й такий. Цей підхід пропонує інформацію в наказовому тоні, що не може не шоку­вати читача. Створюється враження, що автор упевнений тільки в собі.

5) Інформативний. Перевага такого підходу в тім, що читач відразу ж одержує інформацію про те, що буде далі. Це може бути або інформація про життя, про якусь ситуацію, або щось інше.

6) Із цитатами. Найкращий спосіб почати есе, якщо обрано доречну цитату. Вона повинна відповідати темі есе. Прислів'я й кліше краще не використовувати - це нудно й банально.

7) Діалоговий. Даний підхід стимулює початок есе як діалог із читачем. З іншого боку, це може бути просто потік думок з риторичними питаннями.

6. Фінальні компоненти. Те, як ви будете переходити від параграфа до параграфа, відіграє величезну роль. Плавні, послі­дов­ні переходи - це вкрай важливий елемент успішного есе, ос­кіль­ки саме це демонструє ваше вміння ясно та цікаво викладати свою думку. В кінці-кінців, есе без плавних переходів нагадує шматки нескладного потоку думок.

Останні кілька абзаців у вашому есе є вкрай важливими. По-перше, вони дійсно повинні завершувати вашу думку. По-друге, у викладача вони повинні залишити в пам'яті яскравий слід. Зробити це нескладно.



Дев’ять правил для написання креативного есе. Як радять писати есе? Правильно: креативно. Що криється за цим словом? Швидше за все, поле думки, оригінальність тощо. Все просто: головне - засвоїти дев’ять наступних правил.

1. Тільки позитивна мова: описувати краще те, що є, а не те, чого немає.

2. Слова-зв'язки: вони допомагають плавно переходити з одного параграфа до іншого.

3. Різна структура речень: постійно читати речення правильної структури (підмет, присудок, доповнення…) - нудно. Урізноманітніть свою техніку, наприклад додайте кілька інверсій. Добре писати різні по довжині речення.

4. Зрозумілі слова: розумійте всі слова, які ви пишете в есе. Ви пишіть для того, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.

5. Різні слова. Мова йде про синоніми.

6. Лаконічність. 

7. Кожне слово важливо: без повторів, кожне речення повинне нести унікальний зміст.

8. Активний стан життєвої позиції.

9. Книги про есе – це здорово.


1 За матеріалами http://ru.wikipedia.org


2 Эко Умберто. Пять эссе на темы этики / Сост. автора, пер. с итал. Э. Костюкович. - Спб., 2000.


3 Місія від англ. mission - покликання, певна ідея, що несе в собі підставу для подальшого формування гіпотези.

4 Бачення — проникливість, певна гострота, що несе вагомість суб’єктивності підходу до розгляду проблеми в есе.

5 Гіпотеза від анг. Hypothesis - припущення, задум, намір, який несе авторську суб’єктивність і приймається за предмет дослідження.

6 Приклади оформлення бібліографії з різними типами літературних джерел див.: Довідник здобувача наукового ступеня. Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації / Упорядник Ю.І.Цеков; попереднє слово Р.В.Бойка. - К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 1999. - 64 с.

7 Використані матеріали Essayedge: http://www.essayedge.com




Смотрите также:
Методичні рекомендації щодо написання есе розроблено з метою впровадження нових форм самостійної роботи студентів. Розкрито особливості есе у порівнянні з традиційними видами самостійної роботи студента
363kb.
1 стр.
Методичні рекомендації щодо самостійної роботи (для студентів денної форми навчання спеціальності „Психологія ) Львів 2010
365.77kb.
1 стр.
Методичні вказівки щодо написання курсової роботи фахової спрямованості для студентів денної та заочної форми навчання
290.92kb.
1 стр.
Методичні вказівки до самостійної роботи з курсу „ безпека життєдіяльності для студентів денної та заочної форм навчання спеціальностей
305.82kb.
1 стр.
Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів з дисципліни "дитяча психологія та патопсихологія"
347.11kb.
1 стр.
Методичні рекомендації з написання магістерської роботи для студентів спеціальності
606.07kb.
3 стр.
Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів з дисципліни " прикладна психофізіологія та індивідуальний психотренінг "
307.51kb.
1 стр.
Методичні вказівки для вивчення дисципліни та завдання для самостійної роботи студентам
760.09kb.
3 стр.
Методичні рекомендації до виконання курсової роботи з дисципліни «Інформаційні системи в економіці»
183.45kb.
1 стр.
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «управління проектами енерговикористання»
191.55kb.
1 стр.
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів усіх спеціальностей
804.95kb.
6 стр.
Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів з дисципліни " методика викладання медичної психології "
558.51kb.
2 стр.