Главная страница 1страница 2страница 3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

ПРОГРАМИ

для спеціальних загальноосвітніх шкіл

інтенсивної педагогічної корекції

з російською мовою навчання

УКРАЇНСЬКА МОВА
Початкові класи

ББК 74.3


П78

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(Лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-231 від 22.11.2001)

ПРОГРАМИ


для спеціальних загальноосвітніх шкіл

інтенсивної педагогічної корекції

з російською мовою навчання

УКРАЇНСЬКА МОВА

Початкові класи

Укладач: Л. С. Вавіна - кандидат педагогічних наук.

Рецензенти:

Т. Д. Ілляшенко - кандидат психологічних наук, зав. лабораторією Інституту дефектології АПН України;

Г. В. Уманець - учитель початкових класів Шполянської загальноосвітньої школи інтенсивної педагогічної корекції Черкаської області.

Відповідальна за випуск: Т. М. Хоменко - методист ви­щої категорії НМЦСО Міністерства освіти і науки України.


© Міністерство освіти і науки України, 2002

© Науково-методичний центр середньої освіти, 2002

ISВМ 966-7058-19-0 © Видавництво «Богдана», 2002



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Програма укладена на основі програми з української мови для середньої загальноосвітньої школи з урахуванням психофізичних особливостей дітей із затримкою психічно­го розвитку, їхніх пізнавальних можливостей, готовності до вивчення другої мови.

Курс української мови як другої мови в спеціальній за­гальноосвітній школі інтенсивної педагогічної корекції має на меті формувати в учнів уміння та навички усного й пи­семного мовлення, в основі яких - елементарні знання про особливості української мови у порівнянні з російською (спільні та відмінні явища, факти), а також здійснювати розумовий розвиток дітей, коригувати їхні недоліки, роз­ширювати світоглядні уявлення, залучати до багатої національної культури українського народу, виховувати високоморальні почуття, естетичні смаки й уподобання.

Виходячи з цього, можна визначити навчальні, корекційно-розвивальні, пізнавальні й виховні цілі навчання учнів української мови.



Навчальні цілі: формувати й розвивати в учнів уміння слухати й розуміти українську мову, говорити, читати й пи­сати, дотримуючись правил української літературної мови;

формувати елементарну систему знань з української мови (у порівнянні з російською мовою).



Корекційно-розвивальні цілі полягають у розвитку ро­зумових здібностей учнів, умінь порівнювати мовні факти, аналізувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки.

Пізнавальні цілі полягають у розширенні уявлень дітей про українську мову як близькоспоріднену російській, оз­найомленні з українською літературою, творчістю пись­менників, фольклором, звичаями, традиціями українсько­го народу.

Виховні цілі спрямовані на формування у дітей мо­рально-етичних навичок поведінки, на розвиток почуття любові до рідної землі, поваги до українського народу, за­цікавленості до його мови, культури, літератури, звичаїв, традицій.

Кожна із зазначених цілей реалізується в конкретних завданнях, що здійснюються в навчальному процесі. Вони визначені у кожному розділі програми.

На уроках української мови, як і на інших уроках, має здійснюватися формування загальнонавчальних умінь і на­вичок (організаційних, загальномовленнєвих, загальнонав­чальних, загальнопізнавальних, контрольнооцінних).

Навчання української мови у початкових класах має практичне спрямування. Саме тому особлива увага повинна приділятися формуванню вмінь і навичок володіння пра­вильним усним і писемним мовленням. Роботу над теоре­тичним матеріалом потрібно підпорядковувати свідомому виробленню практичних умінь.

Програма початкового курсу української мови скла­дається з таких розділів: «Усне мовлення», «Усне мовлення. Читання та письмо», «Мова та мовлення. Правопис», «Чи­тання та розвиток мовлення».
Усне мовлення

Навчання української мови починається з 2-го класу. Основна мета - сформувати початкові вміння говорити ук­раїнською мовою. Виходячи з цього, мають бути реалізо­вані такі навчальні завдання:

• навчити дітей слухати та розуміти українську мову;

• збагачувати й активізовувати словниковий запас уч­нів;

• формувати вміння правильної вимови;

• формувати граматичні вміння;

• розвивати монологічне та діалогічне мовлення.

Кожне з цих завдань окремо виділено умовно, а вирі­шується не на окремих уроках, а комплексно на одному й тому ж уроці, що зумовлюється специфікою навчання ук­раїнської мови в цей період. Адже не можна, наприклад, за­своїти значення слова без уміння правильно його вимовля­ти, не можна активізувати слово без уміння вживати його в мовленні, а це, в свою чергу, потребує граматичних умінь.

У навчанні української мови як другої слід виходити з того, що вона є близькоспорідненою з російською (багато спільного в лексичному складі, фонетичній і граматичній системах обох мови Завдяки цьому учні з першого уроку розуміють українську мову, однак говорити нею не можуть, оскільки в них відсутній словниковий запас, несформовані вимовні та граматичні вміння. Це рецептивний рівень во­лодіння мовленням, тобто рівень сприйняття та розуміння.

Під час навчання української мови матиме місце як по­зитивне перенесення знань, умінь і навичок з російської мови на українську, так і негативний, або інтерференція на­вичок. Перший матиме вияв у всіх випадках, коли матеріал однаковий в обох мовах; другий (інтерференція) - при не­збігу мовних явищ. Очевидно, що позитивне перенесення полегшуватиме процес засвоєння української мови, а нега­тивне — утруднюватиме його. Отже, явища позитивного та негативного перенесення необхідно постійно враховувати в навчальному процесі й добирати такі прийоми та засоби навчання, які б в одних випадках підсилювали позитивне перенесення, а в інших — зменшували б інтерференцію. Од­ним з ефективних прийомів, що зменшує інтерференцію, є зіставлення та порівняння мовних явищ обох мов (вимови, слів, граматичних форм) з метою їх чіткого розмежування, усвідомлення учнями суті розбіжностей.

Починаючи з перших уроків української мови. слід дбати про формування автономного механізму мовлення українською, на основі якого діти чітко розрізнятимуть мовні явища. Для цього слід широко застосовувати завдан­ня на розпізнавання мови: «Послухайте і скажіть, якою мо­вою вимовлені слова?», «Чи всі слова вимовлені україн­ською мовою?».

Формуванню автономного механізму мовлення сприяє й установка на мовлення, що виражається у звичному для учнів формулюванні: «Зараз у нас урок української мови. Отже, будемо говорити тільки українською мовою». У та­кому випадку й сам учитель протягом уроку не повинен пе­реходити на російську мову, щоб не руйнувати автономно­го механізму, який формується.

Основним завданням уроків української мови на цьо­му етапі є формування мовленнєвих умінь. Складовою цих умінь є вміння слухати та розуміти українське мовлення.

Для спухання доречно добирати невеличкі тексти, переважно казки, віршики, оповідання, загадки. Доцільно використовувати ілюстрації, вчити дітей співвідносити зміст сприйнятого на слух тексту з певною ілюстрацією, ви­бираючи одну з кількох. Таким чином учитель відразу от­римує зворотну інформацію про те, чи розуміє дитина зміст сприйнятого на слух тексту.

На основі сприйнятих на слух текстів на першому році навчання доцільно формувати в учнів із затримкою пси­хічного розвитку вміння діалогічного мовлення. Вони по­винні навчитися відтворювати зразок, поданий у тексті. Це буде репродуктивний рівень володіння мовленням. Щоб сформувати продуктивный рівень, тобто вміння самостійно будувати висловлювання українською мовою, учні мають за­своїти певне коло слів, оволодіти граматичними вміннями.

Одним із завдань навчання української мови є форму­вання вмінь літературної вимови. З цією метою використо­вується показ вимови вчителем, зразок, який наслідують учні. Доцільним є також прийом зіставлення вимови звуків у словах російської та української мов: «Послухайте і скажіть, чи однаково вимовляється перший (останній) звук». Важли­вими на цьому етапі є вправи на вимову окремих звуків, слів, складів, які виконуються як індивідуально, так і хором, а та­кож вивчення напам'ять римовок, скоромовок, загадок, у словах яких часто трапляється звук, що вивчається.

Робота над засвоєнням слів передбачає не лише пояс­нення їхнього значення, а й активізацію, тобто формування вмінь вживати слова у власному мовленні. Для цього слід відбирати не лише слова-назви предметів, а й дієслова та прикметники, вчити учнів користуватися особовими зай­менниками. Разом з тим на урок для засвоєння слід плану­вати не більше 5 нових слів.

З метою активізації слів у мовленні використовуються різноманітні вправи, що передбачають дії з предметами, ігри, наприклад, «Чарівний мішечок», вправи-загадки, ко­ли вчитель описує предмет, а діти за вказаними ознаками його називають.

Запитуючи учнів, обов'язково слід показувати, як по­трібно правильно побудувати відповідь, тобто подавати зразок.

В основі висловлювань учнів — не лише знання слів та вміння правильно їх вимовляти, а й граматичні вміння, тобто вміння правильно конструювати своє висловлюван­ня. Їхнє формування також потребує зразка, який дає вчи­тель, і вправ, спрямованих на засвоєння тих чи інших гра­матичних форм. На етапі пояснення доцільно використо­вувати прийом зіставлення: в російській мові кажемо «на столе», «на окне», а в українській — «на столі», «на вікні». Після пояснення відразу ж використовуються вправи мов­леннєвого характеру, часто у вигляді запитань, які передба­чають вживання певної граматичної форми («Де стоять квіти?», «Де лежать зошити?» і т. п.). Зазначені види вправ мають підготовчий характер, оскільки спрямовані на фор­мування окремих мовленнєвих умінь на рівні окремих сло­восполучень, речень.

Для розвитку власне мовлення на продуктивному рівні використовуються ситуативні вправи, коли учні постав­лені в певну умовну ситуацію і змушені говорити між со­бою. Для створення ситуації мовлення спочатку доцільно використовувати ситуативні малюнки, на яких дійові особи спілкуються між собою. Учні, по суті, виступають у їхній ролі.

Далі використовуються ситуації, словесно змальовані вчителем. Така ситуація розпочинається, як правило, сло­вами «Уявіть собі...» і передбачає змалювання обставин дійсності, яку діти мають собі уявити, включити мовлення та виконати ролі. Діалогічне мовлення має відбуватися в межах тих лексичних тем, що опрацьовані на уроках, і на базі тих слів, які вивчалися.

Крім діалогічного, необхідно формувати й монологічне мовлення, тобто вміння розповідати зв'язно про почуте, по­бачене. Під час формування цих умінь спочатку слід пропо­нувати завдання на відтворення зразка - дослівний переказ почутого уривка чи оповідання або складання тексту за ана­логією до зразка, який дає вчитель. Пізніше використову­ються завдання, що формують уміння розповідати за ма­люнком, за поданим початком і малюнком тощо.

Формування усного мовлення передбачає ознайомлен­ня учнів з етикою мовлення, формування вмінь говорити з відповідним темпом і силою голосу, вибирати потрібний тон, уміння триматися із співрозмовником, вживати слова ввічливості тощо.

Слід зазначити, що здійснення навчальних і виховних завдань буде успішним, якщо уроки будуть цікавими для дітей і пануватиме атмосфера доброзичливості, взаємодо­помоги.

Зважаючи на те, що в позаурочний час українська мов­леннєва практика у дітей майже відсутня, рекомендується хоча б раз на тиждень проводити позакласні заняття. Як правило, вони плануються відповідно до тих лексичних тем, які опрацьовуються на уроках, однак не є їх повторен­ням. Такі заняття можуть мати різноманітні форми. На­приклад, заняття «В гостях у казки», де діти слухають казку, а потім інсценують її; «Катрусин кінозал», де діти, перегля­нувши мультфільм, малюють до нього ілюстрації, роз­повідають про зміст кожної з них; слухання та розучування українських народних пісень, щедрівок, колядок, веснянок, гаївок тощо. Доцільно розучувати також і народні дитячі ігри та проводити їх. Надзвичайно корисними є свята, які проводяться українською мовою: свято врожаю, свято Но­вого року, свято зустрічі весни, Шевченкове свято та ін. Все це виховуватиме у дітей любов до української мови, повагу до народних обрядів, звичаїв, традицій, формуватиме есте­тичні смаки дітей.

Протягом навчання української мови на першому році оцінки за чверть і за рік не виставляються. Оцінювання знань і вмінь учнів проводиться в усній формі.
Усне мовлення. Читання та письмо

У 2-му класі продовжується робота над розвитком ус­ного мовлення учнів. Крім того, вони мають оволодіти пев­ними навичками писемного мовлення - читання та письма (на рівні графіки).

Виходячи з цього, на уроках української мови вирішу­ються такі завдання:

• розвиток і вдосконалення вмінь слухати та розуміти українську мову;

• удосконалення вимовних умінь;

• збагачення й активізація словникового запасу;

• розвиток граматичних умінь;

• розвиток діалогічного та монологічного мовлення;

• ознайомлення з буквами українського алфавіту і, и, а, є, ї), буквосполученнями йо, ьо, знаком «апост­роф»;

• розвиток умінь читати та писати українською мовою.



Усне мовлення. Для слухання у 2-му класі обираються українські народні казки, оповідання, вірші. На основі сприйнятих на слух текстів розвиваються вміння діало­гічного та монологічного мовлення. Велика увага приділя­ється вдосконаленню вимовних умінь.

Робота над вимовою буде успішною лише тоді, коли діти навчаться порівнювати вимову окремих звуків у сло­вах російської та української мов, встановлювати від­мінності, розрізняти вимовні норми обох мов, коли систе­ма навчальних орфоепічних вправ забезпечуватиме фор­мування відповідних умінь.

Робота над засвоєнням української літературної вимови тісно пов'язана із збагаченням та активізацією словниково­го запасу учнів. У цій програмі визначено лексичні теми, у зв'язку з якими опрацьовуються конкретні слова та прово­диться робота над формуванням усного мовлення. Особли­ву увагу в спеціальній школі необхідно звернути, на розу­міння учнями значення нових слів, для чого застосовуються різні прийоми пояснення нових слів.

Оскільки мовлення неможливе без оволодіння грама­тичним ладом мови, у програмі учнів ознайомлюють із ти­ми граматичними формами, які не збігаються в російській та українській мовах.

Корисними для формування граматичних умінь є вправи на побудову словосполучень і речень, невеликих найпростіших висловлювань на основі засвоєної лексики під час невимушеного мовлення (у зв'язку із створеною си­туацією, запитаннями вчителя, опорними словами, малюн­ками тощо). Вміння будувати зв'язне висловлювання фор­мується в учнів на основі роботи з текстом, який є зразком для наслідування.

Читання українською мовою. Оскільки учні вже набули початкових умінь читати російською мовою, ці вміння во­ни застосовують у процесі читання українською мовою. З метою їхньої актуалізації учням спочатку пропонують чи­тати слова, що пишуться однаково в обох мовах і розрізня­ються лише за вимовою, з особливостями якої діти вже оз­найомлені. У такому випадку читання стає засобом відпра­цювання орфоепічних умінь, а також засобом удосконален­ня вмінь читати українською мовою.

З метою формування початкових умінь читати учнів ознайомлюють із друкованими буквами і, й, е, є, ї та їхнім звуковим позначенням; апострофом (') та засобом позна­чення м'якості приголосних на письмі перед о (буквосполученням ьо); їх навчають читати спочатку окремі слова з ци­ми буквами, а потім уводять їх у речення й тексти.

Прочитані тексти є матеріалом для розвитку мовлення, оскільки учні опрацьовують слова, вжиті в текстах, перека­зують прочитане, відповідають на запитання за змістом про­читаного тощо.

У другому півріччі 2-го класу посилюється увага до ви­роблення таких якостей читання, як правильність, усві­домлення, виразність. Учнів привчають читати україн­ською мовою в міру швидко. З метою розвитку мовлення слід також на кожному уроці практикувати заучування на­пам'ять невеликих віршів, загадок, скоромовок тощо.



Письмо. З метою формування вмінь писати україн­ською мовою учнів ознайомлюють з рукописними буквами (великими та малими): Іі, Єє, Її, апострофом. Оскільки бук­ви її, е пишуться так, як і в російській мові, спеціально вчи­ти писати їх не потрібно. Однак вживання їх під час пись­ма українською мовою становитиме для дітей із затримкою психічного розвитку неабиякі труднощі, тому необхідно приділити належну увагу вправам, які б формували вміння вживати всі вивчені букви (Іі, и, Ее, Єє, Її) на письмі.

Для успішного формування графічних умінь доцільно на першому етапі використовувати вправи порівняльного характеру з наступним підкресленням букв (Ира - Іра), при цьому у зошити записуються лише українські слова; слов­никові диктанти з використанням сигнальних карток; списування з проговорюванням, зорово-слухові й зорові дик­танти. Для них обираються невеликі віршовані тексти (два-чотири рядки); загадки, прислів'я, строфи з віршів тощо. При цьому письмо на уроці не повинно забирати більше, ніж 12-15 хв. Адже основне завдання — формувати вміння українського усного мовлення (діалогічного та моно­логічного). Воно повинно реалізовуватися на кожному уроці і йому мають бути підпорядковані всі види вправ.

Починаючи з другого півріччя, учні одержують до­машні завдання - списування та читання. Протягом року, як правило, практикується, якісна оцінка знань учнів. За чверть і рік учні 1-2-х класів спеціальної школи інтенсивної педагогічної корекції з української мови не атестуються.
Мова та мовлення. Правопис

Основним завданням навчання української мови учнів із затримкою психічного розвитку в 3-4-х класах є подаль­ший розвиток навичок усного та писемного мовлення.

Програма побудована з орієнтацією на те, що основні теоретичні знання діти одержують на уроках російської мо­ви. На уроках української мови отримані знання у випадках збігу матеріалу актуалізуються, а за наявності розбіжнос­тей - піддаються корекції відповідно до закономірностей української мови. Таким чином, спеціальному опрацюван­ню підлягають усі випадки незбігу та специфічні явища ук­раїнської мови.

Цією програмою з мови передбачено такі розділи для опрацювання: «Звуки та букви. Склад. Наголос»; «Текст, ре­чення»; «Слово. Будова слова. Частини мови».

В основу роботи над кожним розділом покладено принцип розвитку мовлення.

Орфографічний матеріал не виділяється окремо, а оп­рацьовується у зв'язку з вивченням того чи іншого розділу. Вивчаючи ті чи інші написання, слід зважати на те, що зде­більшого вони є фонетичними за своєю природою, тобто відповідають вимові та перевіряються нею. Отже, успіш­ність їхнього засвоєння великою мірою залежатиме від рівня сформованості орфоепічних умінь.

При опрацюванні правил правопису слід враховувати спільне й відмінне у вимові та написанні конкретних орфо­грам української та російської мов і залежно від цього виз­начати мету уроку, добирати методичні прийоми та засоби.

Звуки та букви. Склад. Наголос. Цей розділ - один із найважливіших у програмі. Під час його опрацювання ставляться такі навчальні завдання:

• сформувати в учнів уявлення про особливості голос­них і приголосних звуків української мови;

• удосконалити вимовні та графічні вміння учнів;

• формувати орфографічні вміння та навички.

Вивчаючи матеріал розділу, діти отримують початкові уявлення про особливості фонетичної системи української мови. На основі одержаних знань з фонетики формуються правописні вміння.

Оскільки учні практично вже ознайомилися з фонетич­ними особливостями української мови у попередніх класах, завданням учителя є узагальнити знання дітей, удосконали­ти їх.

Слід зважити і на той факт, що на уроках російської мови у дітей вже сформувались поняття про букви, голосні та приголосні звуки, склад, наголос. Тому, ознайомивши дітей із новими для них термінами, особливу увагу слід приділити тим звукам і позначенню їх на письмі, які не збігаються в російській і українській мовах або є специфіч­ними, оскільки саме в цих випадках виникають труднощі в їхньому засвоєнні; спостереженню за місцем наголосу в словах, спільних для російської й української мов, засво­єнню спільних для обох мов слів тощо.

Робота над звуковою системою української мови тісно пов'язана з удосконаленням вимовних умінь.

На основі знань з фонетики, зокрема про тверді й м'які приголосні звуки та вміння їх вимовляти, опрацьовуються правописні правила: «Вживання м'якого знака», «Позна­чення м'якості приголосних перед о», «Апостроф» та ін.

Вивчаючи особливості правопису, важливо проводити спостереження учнів за вимовою, звуковим аналізом слів, щоб допомогти їм усвідомити написання слова.



Текст, речення. Завдання цього розділу - організувати мовленнєву практику учнів, удосконалювати їхнє мовлення на основі роботи з текстом.

Робота над текстом, темою, головною думкою розпо­чинається на уроках російської мови. На уроках української мови учні вдосконалюють свої вміння щодо визначення те­ми та головної думки тексту, добору заголовків, складання плану; ознайомлюються з типами текстів (розповідь, опис), навчаються їх складати, спостерігати за мовними засобами української мови в готових текстах і використовувати їх при складанні власних висловлювань. Для цього викорис­товуються ілюстрації підручника, малюнки, кадри діафіль­мів, мультфільмів, власні спостереження тощо.

На уроках української мови, так само, як і російської, проводиться робота з реченням, видами речень за метою висловлювання - розповідними, питальними, спонукаль­ними. Учні спостерігають за інтонацією речень, у тому числі окличного, вдосконалюють уміння інтонувати їх і ставити відповідні розділові знаки, використовувати різні види речень у власному мовленні. Крім того, учні вдоскона­люють уміння, сформовані під час вивчення російської мо­ви, визначати головні члени речення - підмет і присудок та другорядні, встановлювати зв'язок між словами в реченні за допомогою запитань і закінчень.

Слово. Під час опрацювання розділу «Слово» реалізу­ються такі навчальні завдання, як активізація та збагачення словникового запасу учнів, формування в них уміння вжи­вати найбільш влучні вирази, образні слова під час вислов­лення власних думок або продукування текстів.

Слово як одиниця мовлення розглядається у 3-му класі в лексичному плані, у 4-му - в лексичному та граматично­му. Учні вчаться розрізняти значення слів, схожих за зву­чанням у російській і українській мовах (неделя – неділя), працюють із словами-синонімами й антонімами, вчаться добирати їх, вживати в усному та писемному мовленні, спостерігають за багатозначністю слів, пояснюють мотиво­ване значення слів.

Опрацьовуючи цей розділ, важливо вчити дітей із за­тримкою психічного розвитку точному та влучному вживанню слів, розумінню їх значення при побудові як окре­мих речень, так і зв'язних текстів.

Будова слова. Під час вивчення цієї теми реалізуються такі навчальні завдання: засвоєння термінів, актуалізація знань про будову слова, засвоєних на уроках російської мо­ви, робота над збагаченням словникового запасу дітей і формуванням орфографічних умінь.

Вивчаючи будову слова, важливо навчити учнів бачити різницю в значенні слів, що відрізняються префіксами та суфіксами; бачити спільність у значенні неспоріднених слів з одним і тим самим суфіксом, префіксом (перебіг, переніс). Велика увага має приділятися формуванню практичних умінь: добирати споріднені слова, утворювати нові слова за допомогою словотворчих засобів - суфіксів і префіксів. Ця робота нерозривно пов'язана із засвоєнням лексичного зна­чення слів, формуванням умінь вживати слова з різними відтінками значень в усному та писемному мовленні.

Під час вивчення будови слова учні спостерігають за специфічними явищами української мови: чергуванням у коренях голосних і приголосних звуків, правописом деяких суфіксів і префіксів, вживанням апострофа після префіксів тощо.

На основі знань про будову слова учні вивчають такі орфографічні теми: «Ненаголошені голосні [е], [й]», «Дзвінкі та глухі приголосні звуки в корені слова», «Напи­сання слів на зразок сонце, серце, чесний», «Правопис слів на зразок клас, група».

Вивчення ненаголошених голосних полегшується тим, що спосіб їхньої перевірки сформований вже на уроках російської мови. Помилки, що їх припускаються учні, як правило, зумовлюються невеликим словниковим запасом, внаслідок чого виникають труднощі у визначенні наголосу та добору перевірного слова. Отже, саме на цьому слід зосе­редити увагу учнів.

Під час вивчення дзвінких і глухих приголосних звуків слід наполегливо працювати над удосконаленням вимови дзвінких приголосних звуків - вони не оглушуються, отже, не потребують перевірки (крім дзвінкого [ґ] у деяких сло­вах). Спосіб перевірки написання слів з оглушенням (ле[х]ко) та одзвінченням (моло[д']ба) такий самий, як і в російській мові.

Написання спів типу сонце, серце чи клас, група, колек­тив є протилежним в російській і українській мовах, тому засвоюється на основі зіставлення.

Частини мови. Ознайомлення учнів із частинами мови розпочинається у 4-му класі. Основним навчальним зав­данням є вдосконалення граматичних умінь і розвиток мовлення.

Учні вивчають іменник, прикметник, займенник і діє­слово. Під час ознайомлення з цими частинами мови слід брати до уваги спільне та відмінне в граматичному мате­ріалі російської та української мов. Спільними є всі грама­тичні поняття про частини мови, рід, число, особу, час. От­же, засвоєння цього матеріалу відбувається за допомогою актуалізації знань, засвоєних на уроках російської мови. При цьому важливого значення надається оволодінню ук­раїнськими термінами.

Під час вивчення граматичних форм іменників, прик­метників важливо розглядати закінчення не окремих слів, а вжитих у словосполученнях, удосконалювати вміння стави­ти питання від головного слова до залежного.

Спеціального опрацювання на уроках української мови потребують відмінні явища української та російської мов: незбігання роду деяких іменників, відмінності у поділі іменників на відміни (II відміна), ознайомлення з IV відмі­ною іменників (її засвоєння програма не вимагає), відмін­ності в граматичних формах іменників, прикметників, діє­слів.

Практично учні ознайомлюються з відмінковими за­кінченнями особових займенників, вчаться вживати Їх в ус­ному мовленні та на письмі. При цьому слід звертати увагу на деякі особливості дієслівних форм (я берегу я бережу; они бегут, они хотят - вони біжать, вони хочуть), вчити дітей правильно вживати такі дієслова в мовленні.

Ознайомлення учнів із частинами мови пов'язане з ро­ботою над уточненням і збагаченням словникового запасу учнів, розвитком мовленнєвих умінь. У зв'язку з цим на ма­теріалі кожної частини конкретизуються, поглиблюються уявлення учнів із ЗПР про лексичне значення слова, яке бу­ло засвоєним у попередніх класах.

У програмі подано перелік найбільш уживаних слів, які мають часткові відмінності в російській та українській мо­вах. Робота над засвоєнням цих слів проводиться плано­мірно протягом навчального року.


следующая страница >>
Смотрите также:
Міністерство освіти І науки україни науково-методичний центр середньої освіти програми для спеціальних загальноосвітніх шкіл інтенсивної педагогічної корекції з російською мовою навчання українська мова початкові класи
454.17kb.
3 стр.
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання зарубіжна література 5-11 класи Затверджено Міністерством освіти І науки України
1216.96kb.
8 стр.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова
5128.82kb.
24 стр.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова
4747.68kb.
23 стр.
Українська мова 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою Пояснювальна записка
1255.64kb.
8 стр.
Міністерство освіти і науки України Відділ освіти Сєвєродонецької міської ради Міський методичний центр Середня загальноосвітня школа №5 Види задач, які вирішуються в курсі математики Вчитель вищої категорії «старший вчитель» Попович О
340.4kb.
3 стр.
Міністерство освіти і науки України Українська мова
560.66kb.
5 стр.
Наказ №495 Про створення творчих колективів з розроблення навчальних програм для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання, з навчанням російською та іншими мовами національних меншин
312.53kb.
1 стр.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
1211.06kb.
6 стр.
Базові заклади освіти для проведення педагогічної практики під час курсової перепідготовки вчителів
58.17kb.
1 стр.
Міністерство освіти І науки України з в І т про роботу Національного
1630.55kb.
14 стр.
Програм медіації однолітків) 2010 р. (Проект)
428.64kb.
3 стр.