Главная страница 1




НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ХАУСТОВА МАРИНА ГЕННАДІЇВНА


УДК 340.11

НАЦІОНАЛЬНА ПРАВОВА СИСТЕМА ЗА УМОВ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Петришин Олександр Віталійович, Академія правових наук України, головний вчений секретар
Офіційні опоненти: – доктор юридичних наук, доцент Луць Людмила Андріївна, Львівський національний університет імені Івана Франка; доцент кафедри теорії та історії держави і права

– кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Бурлай Евген Володимирович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченко, доцент кафедри порівняльного правознавства.


Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, відділ теорії держави та права, м. Київ

Захист відбудеться 24 листопада 2005 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул.. Пушкінська, 70
Автореферат розісланий 21 жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У трансформаційних змінах, що відбуваються сьогодні в Україні, пріоритетна роль належить праву, функціонуючому у вигляді цілісної правової системи, що відображає цілісний правовий світ, який має свою життєву організацію, джерела, архетипи, історію. Формування в Україні національної правової системи є проявом єдності суспільства, одним з важливих напрямків реалізації державного суверенітету, підвищення ефективності та якості правового регулювання, формування засад правової державності, поваги до прав та свобод людини і громадянина.

У зв'язку з цим теоретична розробка концепції сучасної національної правової системи України становить одне з першочергових завдань, від вирішення якого залежить характер багатьох інших правових проблем, зокрема, пов'язаних з удосконаленням чинного законодавства, визначенням місця й ролі права серед інших соціальних регуляторів.

Стратегічний напрям сучасної української держави – входження в європейський простір - потребує проведення відповідних інтеграційних і реформаторських заходів у сфері правового життя, які мають бути співвіднесеними між собою, забезпечувати ефективні механізми соціального розвитку.

Численних наукових розробок вимагає здійснення правової реформи в Україні, у тому числі відмови від догматичного праворозуміння. Такі передумови становлення в теорії права поняття “правова система” покликані відбити цілісність взаємозалежних соціальних явищ, які забезпечують державно-нормативне регулювання суспільних відносин.

Це стає особливо актуальним за умов, коли правова наука потребує узагальнюючої категорії, що дозволяє оперувати нею при науковому аналізі всієї правової дійсності. Такою універсальною категорією і покликана стати правова система.

Ці обставини, а також потреба в дослідженні поняття “національна правова система України”, її місця серед інших правових систем сучасності, пошуку нових засобів оптимізації правового розвитку зумовили необхідність загальнотеоретичного аналізу цих проблем. Їх вирішення сприятиме розвитку в Україні концепції національної правової системи суспільства, її особливостей і місця в сім’ї правових систем сучасності.


Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України в межах державної цільової комплексної програми № 0186.0.070866 “Розвиток демократичних процесів у правовій державі”.



Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування юридичної природи й особливостей національної правової системи України, комплексний аналіз її різних аспектів та елементів, їх ролі у формуванні правової державності, у становленні громадянського суспільства, а також її місця, напрямків і тенденції розвитку серед інших правових систем.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких основних задач:

- уточнити поняття “правова система суспільства” з метою його подальшого використання для дослідження природи й особливостей національної правової системи України;

- розкрити можливості використання понятійного апарату системного аналізу для дослідження національної правової системи і застосувати його;

- виявити джерела (протиріччя) й закономірності розвитку правової системи, ступеня її впливу на життя суспільства, на свідомість і поведінку людей;

- розглянути типологізацію сучасних правових систем, типи правових систем і виокремити національну правову систему України;

- з’ясувати ознаки і встановити особливості національної правової системи України, обґрунтувати її місце серед сучасних правових систем світу;

- установити об'єктивний зв'язок між необхідністю оновлення українського суспільства і проблемами становлення вітчизняної правової системи, що відповідає реаліям складних суспільних відносин у країні і становищу України в сучасному світі;

- проаналізувати основні напрямки й тенденції розвитку національної правової системи України в контексті її інтеграції з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу.

Об’єкт дослідження - національна правова система України.

Предметом дослідження є загальні закономірності формування, функціонування й розвитку національної правової системи України.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему принципів і підходів, яка побудована на загальних, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Вибір методів пізнання, основне місце серед яких посідає метод загальної теорії права, визначався предметом дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики й положення про соціальну зумовленість правових явищ і конкретно-історичний підхід до їх вивчення, які супроводжували весь процес наукових пошуків.

Застосування таких методів, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного й від абстрактного до конкретного, дозволило сформувати поняття “правова система суспільства”, обґрунтувати особливості національної правової системи України.

Структурний і функціональний методи системного аналізу дозволили виявити структуру, основні структурні частини правової системи, у тому числі й національної правової системи України. Цільовий метод дозволив виявити мету існування і функціонування правової системи досліджуваного типу.

Історико-правовий метод застосувався для розкриття генезису й тенденцій розвитку правової системи України, формально-догматичний і метод тлумачення права – при аналізі джерел права і з’ясуванні змісту низки принципів і норм, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування й розвитку правової системи України.

Дисертаційне дослідження спирається на сучасні досягнення філософії (зокрема соціальної), політології, соціології, загальної теорії права, науки міжнародного права, юридичної практики.

Теоретичною основою дослідження послужили критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених, які зробили відповідний внесок у формування теорії правової системи. Це такі науковці, як: С.С.Алексєєв, В.К.Бабаєв, В.Д.Бабкін, Є.В.Бурлай, О.М.Васильєв, Р.Давід, А.П.Заєць, О.В.Зайчук, Ж.-Ж.Карбоньє, Д.А.Керімов, М.І.Козюбра, В.В.Копейчиков, В.М.Кудрявцев, Т.М.Кухарук, Р.З.Лівшиць, О.О.Лукашова, Л.А.Луць, О.В.Малько, М.М.Марченко, М.І. Матузов, Ю.М.Оборотов, Н.М.Оніщенко, І.В.Петеліна, С.В.Поленіна, В.Ф.Погорілко, С.П.Погребняк, П.М. Рабінович, А.Х.Саїдов, О.Ф.Скакун, В.М. Синюков, В.Д.Ткаченко, Д.Тернер, Л.Б.Тіунова, Ю.О.Тихомиров, А.Уотсон, Л.Фрідмен, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, М.В.Цвік, Л.С.Явич та ін.

Дисертаційна робота має характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого становить чинне законодавство України й зарубіжних країн, проекти нормативно-правових актів, практика Конституційного Суду України, довідкова література, аналітичні і статистичні матеріали.


Наукова новизна одержаних результатів даної наукової роботи зумовлена тим, що у вітчизняному правознавстві воно є першим загальнотеоретичним монографічним дослідженням національної правової системи за умов розбудови правової демократичної держави в Україні.

У межах здійсненого дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:

- дістало подальший розвиток характеристика правової системи як права, взятого в цілісно-понятійному, розгорнутому й функціональному стані, тобто доводиться, що право існує, формується і функціонує у вигляді правової системи;

- вперше узагальнені протиріччя розвитку правової системи між: (а)природними, пов'язаними з людиною засадами, і «штучними», пов'язаними з державою, (б) правовою системою як формою існування відносин і самими фактичними відносинами, (в) формальною рівністю і фактичною нерівністю людей, (г) динамікою суспільних відносин і стабільністю законодавства, (д) загальним характером правової норми й індивідуальними особливостями ситуації, (е) глобалізацією і замкнутістю національних правових систем;

- обґрунтовуються закономірності розвитку правової системи: (а) зближення природно-правових і державно-правових засад, (б) відповідність правових явищ фактичним суспільним відносинам, що, однак, не виключає активної функції права, (в) прагнення до органічної взаємодії публічних й приватних правових засад, (г) урівноваження тенденцій до глобалізації й національної ідентифікації;

- розглядається проблема структуризації правової системи за посередництвом методологічного арсеналу системного підходу з виділенням суб’єктного, нормативного, інтелектуально-психологічного, діяльнісного, результативного складників;

- уточнюються питання про співвідношення поняття правової системи з іншими суміжними поняттями; уперше розглядається співвідношення понять «правова система» і «правова реальність»;

- на підставі аналізу різних типологій правових сімей установлено, що національну правову систему України потрібно вважати правовою системою перехідного типу, що прагне до романо-германської правової сім’ї, є її своєрідним асоційованим членом; як результат - обґрунтовується, що правова система України належить до східноєвропейської правової сім’ї;

- на даний час першочергового значення набуває питання про взаємовідносини вітчизняної правової системи з європейським правовим простором у контексті інтеграційних прагнень нашої держави.

- доведено залежність досконалості механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС від подібності правової системи України з романо-германським типом;

- висунута авторська модель напрямків й тенденцій розвитку правової системи України: (а) оновлення понятійного апарату правової науки, (б) підвищення рівня забезпечення прав людини і громадянина, (в)покращання якості й ефективності законодавства, (г) підвищення рівня судового захисту прав та свобод людини і громадянина, (д) підтримка розвитку системи приватного права, (е) зміцнення законності і правопорядку .
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку теорії правової системи, поглиблення знань про основні типи правових систем, національно-правову систему України, її природу і сутність, адаптації вітчизняного законодавства в європейський правовий простір. Матеріали дисертації можуть бути застосовані для подальшого розвитку загальної теорії права і держави, порівняльного правознавства тощо.

Дисертаційні положення й рекомендації можна використати для обґрунтування напрямків і заходів державно-правової практики України у процесі формування національної правової системи, її інтеграції з правовими системами країн Європи, зокрема, в оновленні вітчизняної законодавчої діяльності.

Положення наукового дослідження можуть застосовуватися у навчальному процесі при підготовці навчальних посібників, підручників, у процесі викладання курсів “Загальна теорія права” і “Порівняльне правознавство”.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на наукових і науково практичних конференціях: Міжнародної наукової конференції “Методологічні проблеми правової науки” (м. Харків, 13-14 грудня 2003р.), на XV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (м. Харків, 2004р.), Міжнародної науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (м.Харків, 25травня2004р.), Науково-практичній конференції “Формування правової системи України на сучасному етапі” (м.Київ,21-22 квітня 2005р.), Науково-практичній конференції „Формування правової системи України” (м.Запоріжжя, 2004).

Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять із теорії держави і права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні наукові результати дисертації відображені в восьми публікаціях, зокрема у трьох наукових статтях, вміщених в наукових фахових виданнях

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями й логікою дослідження обраної теми. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, 6-ти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з яких основного тексту 191 сторінка, список використаних джерел займає 14 сторінок і охоплює 187 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, визначені його мета й завдання, указується його зв’язок з науковими напрямками дослідження кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, розкривається ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, структури й обсягу дисертації.



Перший розділ “Правова система та її місце у демократичному суспільстві” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Поняття й характерні особливості правової системи” здійснюється аналіз поняття “правова система”, указується, що воно широко використовується у вітчизняній теорії права відносно недавно і сформувалося як результат застосування системного підходу до дослідження правової реальності.

Акцентується увага на тому, що цінність поняття “правова система” полягає в тому, що воно дає додаткові аналітичні можливості для комплексного аналізу сутності правової сфери життя суспільства. Це вищий рівень наукової абстракції, новий зріз правової дійсності, інший підхід до дослідження.

Підкреслюється, що правова система становить собою право, взяте в цілісно-понятійному, розгорнутому й функціональному стані. Інакше кажучи, право існує, формується й функціонує у вигляді правової системи. Відповідно і правову систему можна розуміти як цілісний і структурований комплекс правових явищ, що функціонує для врегулювання суспільних відносин, досягнення певного соціально значимого результату.

Розвиток правової системи обґрунтовується протиріччями між: (а) природними засадами пов'язаним з людиною, і “штучними”, пов'язаними з державою, що знаходить своє вираження у співвідношенні об'єктивного й суб'єктивного права; (б) правовою системою в цілому як формою існування відносин і самими фактичними відносинами; (в) формальною рівністю, рівним масштабом установлюваного нормами права поведінки людей і фактичною нерівністю людей, до яких цей масштаб застосовується; (г) динамікою розвитку суспільних відносин і стабільністю правової системи; (д) між загальним характером правової норми й індивідуальними особливостями конкретних відносин та їх учасників; (е) глобалізацією і замкнутістю правової системи.

Обґрунтовуються наступні закономірності розвитку правової системи: (а) зближення природно-правових і державно-правових засад, (б) відповідність правових явищ фактичним суспільним відносинам, що однак не виключає активної функції права в сучасному суспільстві, (в) прагнення до органічної взаємодії публічного й приватного права, (г) урівноваження тенденцій до глобалізації й національної ідентифікації.

У підрозділі 1.2. “Проблема структуризації правової системи” висвітлюються різні підходи до структури правової системи, зазначається, що, орієнтуючись на методологічний арсенал системного підходу, необхідно в дослідженні правової системи вирізнити суб’єктний, нормативний, інтелектуально-психологічний, діяльнісний, результативний складники.

Суб’єктний рівень виокремлюється, щоб підкреслити значення суб'єктів права як єдиних системоутворюючих матеріальних чинників правової системи. Саме людина є первинним суб'єктом права, здатним до активної духовної і практичної діяльності.

Дослідження нормативного рівня правової системи спрямовано безпосередньо на норми права, що виступають її елементом. Складені на підставі повторювальних суспільних відносин, відображаючи еквівалентність взаємних очікувань їх учасників, вони об'єктивують ідеальні уявлення людей про справедливість і несправедливість, про важливість стимулювання розвитку тих чи інших суспільних відносин.

На інтелектуально-психологічному рівні правової системи формується правосвідомість конкретної людини й суспільства в цілому, яка відображає ставлення людей до права, юридичний спосіб усвідомлення змісту суспільних відносин і на ідеологічному рівні фіксує зв'язки, що встановилися між іншими елементами правової системи.

Діяльнісний рівень охоплює всі юридично оформлені зв'язки й відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосовну діяльність держави й суспільства. Правова діяльність опосередковується правовими відносинами, які виконують у правовій системі роль універсальної форми (засобу) упорядкування суспільних відносин. Скрізь, де діє право та його норми, постійно виникають, припиняються або змінюються правовідносини, супроводжуючи людину протягом усього її життя. Особливо вони розвинені у правовій державі.

Результативний рівень правової системи характеризує, з одного боку, наскільки людина (як суб'єкт права) освоїла правову дійсність, як вона існує в ній, а з іншого як сформувалися й наскільки ідентичні інтересам індивіда й суспільства різного виду режими і стани, що дозволяють уявити собі певні результати дії юридичних норм (законність, правопорядок).

У підрозділі 1.3.” Поняття правової системи серед інших узагальнюючих категорій правової науки” висвітлюється, що для поглибленого аналізу правової системи необхідно з'ясувати взаємозв'язок цього поняття з іншими юридичними феноменами правової дійсності. Незважаючи на те, що питання про дані співвідношення вже розробляли вітчизняними правознавцями, ще й до сьогодні має місце його ототожнення з близькими за змістом, але нерівнозначними правовими явищами (системою права, механізмом правового регулювання, правовою дійсністю).

Уперше розглядається питання про співвідносність понять «правова система» і «правова реальність». Остання віддзеркалює проблему буття права, що включає питання про його вкорінення в людському житті. При цьому варто враховувати специфічність онтології права, оскільки буття права - це особливий модус - «буття-належність» (Максимов С.І.). Таким чином, на відміну від інших правових понять, реальність права має встановлюватися не як факт, а в силу його значимості для особи.

Другий розділ “Національна правова система України в сім’ї правових систем сучасності” містить три підрозділи.
У підрозділі 2.1. “Типологія правових систем” зазначається, що поняття “правова система” тісно пов'язано з проблематикою порівняльного правознавства, служить для позначення певної єдності правових систем, що мають тотожні юридичні ознаки, відбивають їх своєрідність, обумовлені подібністю конкретно-історичного розвитку їх елементів, що відображають відносну самостійність правової форми, особливості техніко-юридичного змісту права, що є підставою для їх інтеграції у відповідні правові сім'ї. У цьому зв'язку правова система виступає основним об'єктом порівняльного правознавства як вихідна база, підґрунтя порівняльно-правових досліджень.

Правова система є об'єктивно існуючою реальністю, тому поряд з культурно-історичними вона зумовлюється соціальними, етнічними, політичними, економічними й міжнародними чинниками, що визначають її зміст і характер функціонування на конкретному етапі суспільного розвитку.

У сучасному світі зазвичай розрізняють такі правові масиви, як-то: національна правова система, правова сім’я, групи правових систем.

У підрозділі аналізуються різні типології правових сімей. Наприклад, Р.Давід виділяє три головні групи правових сімей: а) романо-германську; б) загального права; в) соціалістичного права. Ці правові сім’ї, правознавець називає основними. Індія ж, країни Далекого Сходу, Африки, мусульманського світу, на його думку, залишаються вірними поглядам, де право розуміється зовсім інакше і йому приділяється інша роль, аніж у країнах Заходу. За подібними поглядами типологію правових систем розглядає С.С.Алексєєв. Це сім’ї права (а) континентальної Європи - романо-германське право, де на першому місці стоїть закон; (б) англосаксонського загального права, де домінуюче значення має судова, юридична практика, прецедент; (в) релігійно традиційних систем таких як мусульманське право, де визначальну роль відіграє релігія; (г) заідеологізованих систем, таких як колишнього Радянського Союзу чи інших соціалістичних країн (до 90-х років XX ст.), де провідна роль належала партійній ідеології. Дещо розширює цей підхід А.Х.Саїдов, стверджуючи, що правова карта світу включає сім’ї права загального, романо-германського, скандинавського, латиноамериканського, соціалістичного права, а також права країн, що розвиваються. “Стиль права”, як критерій для класифікації правових систем, складається, на думку К. Цвайгерта, із п'яти груп чинників: а) походження й еволюція правової системи; б) своєрідність юридичного мислення; в) специфічні правові інститути; г) природа джерел права та способи їх тлумачення; д) ідеологічні чинники. На цій підставі вчений розрізняє вісім «правових кіл»: романське, німецьке, скандинавське, англо-американське, соціалістичне, право країн Далекого Східу, право ісламу, індуське право.

Необхідно підкреслити, що представники вітчизняної правової думки всі національні правові системи поділяють на англосаксонську, романо-германську, слов'янську правові сім’ї і мусульманське право. Л.А.Луць акцентує увагу на тому, що в умовах глобалізації й регіоналізації, зміни інфраструктури світу з’являється новий тип правової системи – міждержавний. Особливо це стосується виявлення його ознак, визначення поняття, структури міждержавних правових систем як нового явища, зокрема, правових систем Ради Європи та Європейського Союзу, яким притаманні типологічні ознаки нового типу. Іноді виокремлюють також правові системи, які важко віднести до якої-небудь правової сім’ї, а вивчати необхідно з метою виявлення елементів, що наближають її до певного стилю. Їх нарекли “гібридними”. Це стосується, приміром, правових систем скандинавських і латиноамериканських країн.

У підрозділі 2.2. “Місце національної правової системи в сім’ї правових систем сучасності” підкреслюється, що правова карта світу містить у собі численну кількість національних правових систем, кожна з яких інтегрує всю правову дійсність конкретної держави: має свою специфіку, структуру, формується в певний історичний час, у конкретному регіоні, характеризується національними особливостями, виникає в суспільствах з різними звичаями, віруваннями, має різноманітні джерела. У конкретному суспільстві правова система, що відображає його соціально-економічну, політичну й культурну своєрідність, кваліфікується як національна правова система тієї чи іншої країни.

Формування самостійної національної правової системи – це вираження єдності суспільства як системи, один з важливих проявів реалізації державного суверенітету. В Україні обрано мирний, реформістський шлях її побудови, що передбачає спадкоємний зв'язок з минулими прогресивними напрацюваннями при запереченні історичних принципів і підходів, які себе не виправдали.

У підрозділі виокремлюються три концепції належності правової системи України до певної сім’ї : (а) романо-германського права; (б) євразійської (Оборотов Ю.М.), специфіка якої вбачається в тому, що українське право і законодавство мають складну метафізику, а чисто технічні його характеристики не є абсолютними показниками юридичної його природи й своєрідності;(в) східноєвропейської, що сформувалася в рамках східноєвропейської правової традиції (Харитонов Є.О.). Обґрунтовується, що правова система України тяжіє до східноєвропейської правової традиції і повертається в сім’ю романо-германського права. Це пояснюється нижченаведеним.

1. В історичному розвитку український народ цілком не залучився до самодержавства як принципу державної організації і не сприйняв обмеження його державності.

2. Основоположне значення для формування національної правової системи має закріплення на конституційному рівні загальнолюдських гуманітарних державно-правових цінностей: правової, демократичної, соціальної сутності держави, невід’ємності прав і свобод людини, які є політико-правовими орієнтирами для розвитку правової й політичної системи країни на сучасному етапі.

3. Процес створення незалежної правової системи України супроводжувався не тільки виходом вітчизняного правового простору із загальносоюзного, а й його якісними змінами. Насамперед йдеться, про орієнтацію на повернення в сім'ї романо-германських правових систем, про становлення комплексу нових суспільних відносин, у тому числі й правових.


4. На сьогоднішній день не існує істотних відмінностей національної правової системи України від романо-германського права ні за способами створення правових норм, ні за їх систематизацією, ні за тлумаченням і використанням їх у правозастосовній практиці. Певні кроки зроблено й у напрямку зміни праворозуміння, визнання характерних для європейської правової традиції ідеї верховенства права, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, пріоритету прав людини.


5. Стратегічна орієнтація на європейську інтеграцію передбачає, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи країни з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС розглядається як пріоритетний складник процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

У підрозділі 2.3. ”Напрямки й тенденції розвитку правової системи України” аналізується, що національна правова система України, будучи складовою частиною суспільної й державної організації, функціонує згідно із сформованою в суспільстві ідеологією демократичної правової держави при безпосередній ролі державних органів у її формуванні й з урахуванням політико-правових особливостей українського суспільства.

Виокремлюються такі напрямки розвитку правової системи, як-то: (а) оновлення понятійного апарату правової науки; (б) повага до прав та свобод людини і громадянина, підвищення рівня їх забезпечення, що виявляється в закріпленні цих прав у Конституції України й у прийнятті законів і підзаконних актів з урахуванням прав та свобод людини і громадянина як найвищої соціальної цінності держави; (в) покращення якості й ефективності законодавства, що відображають потребу створення максимально несуперечливої законодавчої системи, яка не містила б прогалин і складалася б із досконалих за своєю формою нормативних правових актів; (г) підвищення рівня захисту прав та свобод людини і громадянина, дійового судового механізму їх захисту; (д) підтримка розвитку системи приватного права, яка є сукупністю обов’язкових норм у відносинах між різними соціальними угрупованнями й економічними об’єднаннями, що базуються на відповідних традиціях певного суспільства, загальнолюдських нормах моралі й при необхідності підтримуються законом; (е) зміцнення законності і правопорядку. В умовах правової державності це означає, що жодна юридично значуща дія суб’єктів суспільних відносин не може бути виключена зі сфери законності.
ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення, нове вирішення наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні авторської моделі національної правової системи України. У прикладному плані запропонована конструкція правової системи суспільства й національної правової системи України може застосовуватися для аналізу як національних правових систем, що формуються сьогодні, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, передусім, особливостей і тенденцій розвитку вітчизняної правової системи.

Отримані у процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:

1. Правова система розглядається як право, взяте в цілісно - понятійному, розгорнутому й функціональному стані, доведено, що право існує, формується і функціонує у вигляді правової системи.

2. Обґрунтовується структуризація правової системи шляхом орієнтації на методологічний арсенал системного підходу з виокремленням у дослідженні правової системи: суб’єктного, нормативного, інтелектуально-психологічного, діяльнісного, результативного складників. Суб’єктний рівень вирізняється для підкреслення значення суб’єктів права як єдиних системоутворюючих матеріальних чинників правової системи. Нормативний рівень висвічує основну соціальну функцію правової системи - регулювання суспільних відносин, а також провідні цілі й напрямки правового впливу на розвиток суспільства. На інтелектуально-психологічному рівні формується правосвідомість конкретної людини й суспільства в цілому. Діяльнісний охоплює всі юридично оформлені зв’язки й відносини, форми реалізації права, різні види правової поведінки людей, правотворчу і правозастосовчу діяльність держави й суспільства. Результативний рівень правової системи характеризує, з одного боку, наскільки людина як суб’єкт права освоїла правову дійсність, як вона існує в ній, а з іншого - як сформувалися й наскільки ідентичні інтересам індивіда й суспільства різного виду режими й стани, які дозволяють уявити собі певні результати дії юридичних норм.

3. Розвиток правової системи зумовлюється протиріччями між - (а) природними засадами, пов'язаними з людиною, і “штучними”, пов'язаними з державою, що знаходить своє вираження у співвідношенні об'єктивного й суб'єктивного права, (б) правової системи в цілому як формою існування відносин і самими фактичними відносинами, (в) формальної рівності і фактичної нерівності людей, (г) динаміки розвитку суспільних відносин і стабільності законодавства, (д) загального характеру правової норми й індивідуальних особливостей ситуації, (е) глобалізації і замкнутості національних правових систем.

4. Аргументуються закономірності розвитку правової системи: (а)зближення природно-правових і державно-правових засад, (б) відповідність правових явищ фактичним суспільним відносинам, що, однак, не виключає активної функції права в сучасному суспільстві, (в) прагнення до органічної взаємодії публічного і приватного права, (г) урівноваження тенденцій до глобалізації й національної ідентифікації.

5. Для більш поглибленого аналізу правової системи уточнені співвідношення і взаємозв'язок цього поняття з іншими юридичними феноменами, як-то: правова надбудова, механізм правового регулювання, правова дійсність, правове життя, правова реальність. Уперше розглядається питання про співвідносність понять «правова система» і «правова реальність».

6. Поняття національної правової системи тісно пов'язано з проблематикою порівняльного правознавства, служить для позначення відносної єдності правових систем, що мають однакові юридичні ознаки, віддзеркалює особливості названих систем, зумовлених подібністю конкретно-історичного розвитку їх елементів, що відбивають певну самостійність правової форми й особливості техніко-юридичного змісту права, є підставою для їх інтеграції у правові сім'ї.

7. Аналізуються різні типи правових сімей (С.С.Алексєєв, Р. Давід, А.Х.Саїдов, В.М Синюков, О.Ф. Скакун., О.Шпенглер). Розглянуті й інші типології правових систем (приміром, як-то концепція “правового стилю” німецького вченого К.Цвайгерта),

8. В Україні обрано мирний, реформістський шлях побудови правової системи, що припускає спадкоємний зв'язок з минулими прогресивними напрацюваннями при запереченні принципів і підходів, які себе не виправдали. Обґрунтовується, що вітчизняна правова система тяжіє до східноєвропейської правової традиції і повертається в сім’ю романо-германського права, оскільки :

а) в історичному розвитку український народ цілком не залучився до самодержавства як принципу державної організації і не сприйняв обмеження державності;

б) основоположне значення для формування національної правової системи має закріплення на конституційному рівні загальнолюдських гуманітарних державно - правових цінностей: правової, демократичної, соціальної сутності держави, невід’ємності прав і свобод людини, які є політико-правовими орієнтирами для розвитку правової й політичної системи країни на сучасному етапі;

в) процес створення незалежної правової системи України супроводжувався не тільки виходом вітчизняного правового простору із загальносоюзного, а й його якісними змінами. Насамперед йдеться про орієнтацію на повернення в сім'ї романо-германських правових систем, про становлення комплексу нових суспільних відносин, у тому числі й правових;

г) на сьогоднішній день не існує істотних відмінностей національної правової системи України від романо-германського права ні за створенням правових норм, ні за їх систематизацією, ні тлумаченням, і використання їх у правозастосовній практиці. Певні кроки зроблено й у напрямку зміни праворозуміння: офіційно визнані характерні для європейської правової традиції ідеї верховенства права, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, пріоритету прав людини;

д) стратегічна орієнтація на європейську інтеграцію передбачає, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи країни з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС розглядається як пріоритетний складник процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

9. Виокремленні напрямки й тенденції розвитку правової системи України: (а) оновлення понятійного апарату правової науки, (б) підвищення рівня забезпечення прав людини і громадянина, (в) покращання якості й ефективності законодавства, (г) підвищення рівня судового захисту прав та свобод людини і громадянина, (д) підтримка розвитку системи приватного права, (е) зміцнення законності та правопорядку.
ПУБЛІКАЦІЇ, В ЯКИХ ВИСВІТЛЕНІ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ.
1.Хаустова М.Г. Поняття правової системи в юридичній науці і практиці// Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій.  Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004.  Вип. 66 .  С. 152 - 158.

2. Хаустова М.Г. Національна правова система України: актуальні проблеми становлення // Державне будівництво та місцеве самоврядування:Зб.наук.пр./За ред. Ю.П.Битяка,О.В.Петришина, Л.М.Герасіної.- Х.: Ін-т держ. будівництва та місцевого самоврядування, 2004. - Вип.7. - С.145-155.

3.Хаустова М.Г. Правосвідомість в структурі правової системи// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць Донецьк. юрид. Ін.-ту МВС при Донецьк. нац. ун-ті. – Донецьк, 2005. - № 1.-С.68-79.

4.Хаустова М.Г. Процес творення національної правової системи України// Вісн. Акад. прав. наук України: Методологічні проблеми правової науки: Між нар. наук. конф. / – Х.:Право, 2003. - № 1(32). – С. 227-246.

5. Хаустова М.Г. Адаптація законодавства України до стандартів ЄС як напрям формування національної правової системи// Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез (за матеріалами XV Харківських політологічних читань).-Х.:Нац.юрид.акад.України, 2004. - С.230-232.

6.Хаустова М.Г. Проблеми становлення муніципального права у правовій системі України//Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: Матер. міжнар. наук.-практ.конф., Харків, 2004р./За заг. ред. Ю.П.Битяка.-Х.:Ін-т держ. будівництва та місцевого самоврядування АпрН України, 2004.-С.155-158.

7.Хаустова М.Г. Правова система України в сім’ї правових систем: місце та перспективи// Вісн. Запоріж. держ. ун-ту: юрид. науки. – 2004 .- №2. –С.29-34.

8.Хаустова М.Г. Правосвідомість в структурі правової системи України// Держава і право: Юрид. і політ. науки. Зб. наук.пр. – К., - 2005. – С. 14-25.



АНОТАЦІЇ


Хаустова М.Г. Національна правова система за умов розбудови правової демократичної державності в Україні: - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01- теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків, 2005.

Робота присвячена загальнотеоретичному дослідженню проблем правової системи, національної правової системи України; питанням формуванням концепції її становлення і функціонування. У дисертації виявляються юридичні ознаки, формулюється поняття правової системи суспільства, аналізується її структура і структурна організація. На цьому підґрунті з використанням методологічних можливостей типологізації виокремлюється національна правова система України, уточняються її поняття, місце серед інших правових систем сучасності. Обґрунтовується, що правова система України повертається до романо-германської правової сім’ї. Визначаються основні напрямки розвитку національної правової системи України.

Ключові слова: правова система, джерела (протиріччя) й закономірності розвитку правової системи, євразійська правова система, східно-слав’янська правова система, східно-європейська правова система, національна правова система України.
Хаустова М.Г. Национальная правовая система в условиях построения правового демократической государственности в Украине: -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01- теория и история государства и права; история политических и правових учений. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, г.Харьков, 2005.

Работа посвящена общетеоретическому исследованию проблем правовой системы, особенностей национальной правовой системы Украины, вопросам формирования концепции ее становления и функционирования. Аргументируется, что источником развития правовой системы являются определенные противоречия. Определяются такие закономерности развития правовой системы, как соединение естественно-правовых и государственно-правовых положений, соответствие правовых явлений фактическим общественным отношениям, которые однако не исключают активной функции права в современном обществе, стремление к органическому взаимодействию публичного и частного права, уравновешивание тенденций к глобализации и национальной идентификации.

Правовая система рассматривается как право, взятое в целостно-понятийном, развернутом и функциональном состоянии, т.е. констатируется, что право существует, формируется и функционирует в виде правовой системы.

В диссертации выявлены юридические признаки, формулируется понятие “правовая система общества”, анализируется ее структура. На этой основе с использованием методологических возможностей типологизации выделяется национальная правовая система Украины. Уточняется понятие “национальная правовая система Украины”, ее место среди других правовых систем современности. Определено, что она относится к восточно-европейской правовой традиции, возвращается в семью романо-германского права, поскольку (а) в историческом развитии украинский народ целиком не приобщился к самодержавию, как принципу государственной организации, и не принял ограничения его государственности; (б) основополагающее значение для формирования национальной правовой системы Украины имеет закрепление на конституционном уровне общечеловеческих гуманитарных государственно-правовых ценностей: правовой, демократической, социальной сущности государства, неотъемлемости прав и свобод человека, принципа верховенства права; (в) процесс создания независимой правовой системы Украины сопровождался не только выходом отечественного правового пространства из общесоюзного, но и его качественными изменениями; (г) на сегодняшний день не существует существенных отличий национальной правовой системы Украины от романо-германского права не по способам создания правовых норм, не по способам их систематизации, не по способам их толкования, не по способам их использования в правоприменительной практике; (д) стратегическая ориентация на европейскую интеграцию предусматривает, что целью адаптации законодательства Украины к законодательству Европейского Союза является достижение соответствия отечественной правовой системы страны с учетом критериев, которые выдвигаются Европейским Союзом.

Обоснованы основные направления развития национальной правовой системы Украины: (а) обновление понятийного аппарата правовой науки, (б) повышение уровня обеспечения прав человека и гражданина, (в) повышение качества и эффективности законодательства, (г) повышение уровня судебной защиты прав и свобод человека и гражданина, (д) поддержка развития системы частного права, (е) укрепление законности и правопорядка.



Ключевые слова: правовая система, источники -противоречия и закономерности развития правовой системы, евразийская правовая система, восточно-славянская правовая система, восточно-европейская правовая система, национальная правовая система Украины.

Кhaustova M.G. National legal system in conditions of constructing of legal democratic statehood in Ukraine: the general-theoretical performance.The manuscript.


The dissertation on deriving for candidate’s of law degree, in the field 12.00.01 – theory and history of the state and law; history of the political and legal sciences. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. – Kharkiv, 2005.

The dissertation is devoted for general-theoretical research of problems of legal system and national legal system of Ukraine; problems of forming of the concept of becoming and operation of national legal system of Ukraine. In the dissertation the legal tags are revealed, the concept of legal system and society is stated, her pattern and structural architecture is parsed. On this foundation and useing methodological possibilities of typology the national legal system of Ukraine is selected. The concept of national legal system of Ukraine is updated, her place among other legal systems of modernity. In the dissertation is instituted that legal system of Ukraine is reverted to romano-germanic legal family, it is substantiated in the work. The operatings of reforming of national legal system of Ukraine and federating with legal systems of Council of Europe and European Union are instituted.



Key words: legal system, sources (conflicts) and regularities of progressing of legal system, euroasian legal system, eastern-slavic legal system, eastren-europian legal system, national legal system of Ukraine.

Відповідальний за випуск

кандидат юридичних наук, доцент Д.В.Лук’янов

Підписано до друку 29.09.2005. Формат 60x90/16

Папір офсетний. Віддруковано на різографі.

Умовн.друк.арк.0,8.Облік.вид.арк.0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 2410

Друкарня



Національної юридичної академії України iмені Ярослава Мудрого

61024, м.Харків, вул.Пушкінська, 77


Смотрите также:
Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого хаустова марина геннадіївна національна правова система за умов розбудови правової демократичної державності в україні
286.19kb.
1 стр.
Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
304.81kb.
1 стр.
Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого тематика курсових робіт з загальної частини кримінального права україни та методичні поради до індивідуальної роботи студентів
813.46kb.
12 стр.
Національна юридична академія україни
874.36kb.
5 стр.
Статут Демократичного об’єднання “Українська Національна Рада”
68.45kb.
1 стр.
Одеська національна юридична академія
1492.98kb.
11 стр.
Одеська національна юридична академія на правах рукопису аверочкіна тетяна володимирівна
729.48kb.
5 стр.
Національна академія наук україни київський університет права
1003.01kb.
5 стр.
Національна академія наук україни
186.43kb.
1 стр.
Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія
23.5kb.
1 стр.
Закон України " Про освіту ", Державна національна програма " Освіта " (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти України
57.07kb.
1 стр.
Колісник Віктор Павлович + 342. 725 Конституційно-правові проблеми регулювання
583.88kb.
4 стр.