Главная страница 1

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ


У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ:

РІЗНОМАНІТНІСТЬ І СПІЛЬНІСТЬ

Для дослідження систем підготовки вчителів у країнах Західної Європи з точки зору їх різноманітності і спільності слід визначити інтеграційні чинники в розвит­ку цього суспільного явища. На нашу думку, до них мож­на віднести такі:

1. Національні системи та моделі педагогічної освіти розвиваються в певних історичних, політичних і соціаль­них умовах;

2. Педагогічна освіта та її головні Інституції відобража­ють культурно-національні традиції, погляди на роль учи­теля, його статус, компетентність та професійні функції;

3. Розвиток і реформування педагогічної освіти в ос­танні десятиріччя значною мірою визначаються сучасни­ми міжнародними педагогічними ідеями (професіоналіза­ція, інтеграція, універсалізація тощо).

Розгляньмо ці чинники детальніше.

Ф. Бухбергер [1] та Ф. Ванікотт [5] встановили, що різноманітність, яка є найхарактернішою рисою педа­гогічної освіти в Західній Європі, зумовлюється історич­ним часом, національними особливостями та соціальни­ми умовами. Відмінності ж між системами й моделями поглиблюються в межах окремих країн. Наприклад, у Німеччині в кожній із 16 земель існує своя система та мо­дель педагогічної освіти, а в Швейцарії функціонує більш як 150 таких систем і моделей.

За одностайною оцінкою західних учених, саме на­звані чинники (історичний шлях, національні традиції, соціологічна ситуація), а не науково обґрунтовані аргу­менти й рекомендації щодо раціональної системи пла­нування та експертизи відіграють провідну роль у ство­ренні й розвитку моделей і систем педагогічної освіти в країнах Західної Європи. Це спричинило виникнення багатьох проблем в ході педагогічних реформ 80-х — першої половини 90-х років- Зокрема, аналізуючи наслідки реформи у Великобританії, X. Джарх зазначає: «Система педагогічної освіти в Англії та Уельсі є пере­важно продуктом історії, ніж результатом наукового підходу, хоча досягнуте за останні двадцять років зро­било її виразнішою І послідовнішою» [З]. Так можна схарактеризувати освіту в усіх країнах Західної Європи.

В основу багатьох особливостей систем і моделей пе­дагогічної освіти в країнах Західної Європи покладено національні традиції й стереотипи професійної підготов­ки вчителя. Європейська традиція так званої типізованої підготовки вчителів, тобто автономної підготовки, для різних ланок шкільної та професійної освіти сягає своїм корінням у XIX ст. Відмінності між підготовкою вчителів початкової школи, молодшої й старшої середньої школи та професійно-технічної освіти зумовлені традиційним для Європи розривом між початковою школою для біль­шості населення та середньою — для привілейованої менш ості -

На педагогічну освіту, зокрема на ЇЇ структурні мо­дифікації досі впливають дві традиції в підготовці вчи­телів. Насамперед, це традиції нормальних шкіл, або так званої семінаристської" педагогічної освіти для вчителів початкової школи, де на концептуальному рівні увага акцентується на практичній професійній підготовці вчителя (навчальна практика, методика), а з педагогіч­ною теорією й системою загальних і спеціальних знань слухачів ознайомлюють лише побіжно. Головною метою такої підготовки є оволодіння моделлю вчительського ремесла. На організаційному рівні ця традиція проявля­ється в існуванні різних моделей вчительської підго­товки як у межах окремих країн, так і в західноєвро­пейському масштабі.

Традиція академічної підготовки вчителів середньої школи, нехтуючи педагогічною теорією, методикою й на­вчальною практикою, натомість абсолютизує теоретичне наукове знання, вивчення академічних дисциплін. Мета підготовки вчителя зводиться до оволодіння ним науко­вими знаннями, сучасними теоріями й поглядами на по­стать учителя. Таку підготовку традиційно здійснюють університети.

Концептуальні ідеї Інтеграції, професіоналізації, уні­версалізації тощо (педагогічні реформи 60-х та 80-х рр.), ставши головним напрямом у галузі освіти на європейсь­кому континенті, реалізуються в оптимальному структу-руванні та інтеграції знань у змісті підготовки вчителя, в різних теоретично обґрунтованих моделях і підходах. Об'єднуючим центром професіоналізації викладання є Європейська асоціація педагогічної освіти. Вона органі­зовує й проводить загальноєвропейську дискусію з даної

проблеми, вихідним положенням якої є невідповідність

вимогам професії.

Нині розв'язання проблеми професіоналізації підго­товки вчителя пов'язане з науковим обґрунтуванням і практичним удосконаленням змісту педагогічної освіти в напрямі більшої збалансованості її складників: загально­го, спеціального й професійного (педагогічної теорії та практики). Першочергової розробки потребує база про­фесійних знань учителя, яка має включати не тільки знання концепцій, технологій і володіння педагогічною технікою, а й уміння розвивати й оцінювати свою про­фесійну діяльність [4].

Проаналізуймо головні ознаки Інституційних та ор­ганізаційних різноманітностей у європейській педа­гогічній освіті, що проявляються в найбільш узагальнено­му вигляді в існуванні різних категорій учителів (вихователів дошкільних навчальних закладів, учителів початкової школи, молодшої й старшої середньої школи, профтехосвіти, спеціальної освіти), різних типів про­фесійної підготовки педагогічних кадрів та різних інсти­туцій, де здійснюється базова професійна підготовка та перепідготовка вчителів.

Навчальні заклади, де майбутні вчителі здобувають базову педагогічну освіту, перебувають на різних рів­нях освітньої системи. Базову підготовку педагогічних кадрів для роботи в дошкільній системі здійснюють:

середні педагогічні навчальні заклади (Бельгія), вищі педагогічні навчальні заклади (Нідерланди), універси­тети (Німеччина). Учителів початкової школи готують середні педагогічні навчальні заклади (Швейцарія), педагогічні навчальні заклади після середнього рівня (Данія), вищі педагогічні навчальні заклади (Порту­галія) та університети (Іспанія); вчителів середньої школи —- університети (більшість країн Заходу). Базо­ва підготовка вчителів профтехосвіти характеризується великою кількістю рішень на інституційному рівні.

Сучасні університети пропонують студентам різні організаційні моделі підготовки вчителів. Ще донедавна в країнах Західної Європи випускник університету, одержу­ючи диплом, одночасно одержував і дозвіл на викладан­ня в різних навчальних закладах, зокрема в школах. Для призначення на роботу в державну середню школу про­фесійна педагогічна підготовка як така не вимагалася. У 80-х р. для роботи в європейських школах було введено вимогу наявності двох дипломів: про загальну вищу освіту та про кваліфікацію. Диплом про кваліфікацію засвідчував оволодіння професійно-педагогічною підго­товкою (теоретичною й практичною), яка навіть у межах одного університету є багатоваріантною. За підготовку вчительських кадрів відповідають спеціальні відділення під патронажем педагогічних факультетів, університетські педагогічні школи чи Інститути, педагогічні факультети

університету.

У деяких країнах, зокрема в Німеччині, університети відповідають за теоретичну частину підготовки майбут­нього вчителя, а місцеві органи народної освіти і шко­ди — за практичну. У Франції загальна й спеціальна підготовка вчителя середньої школи проходить в університеті, а професійно-педагогічна (теоретична й практична) — у спеціальних центрах. У Великобританії нині вибудовується нова модель, за якою університети здійснюють цілісну теоретичну підготовку вчителів, а практична професійна підготовка повністю переносить­ся в школу. Таким чином, можна говорити про багато-варіантність взаємозв'язку університетів з іншими інституціями у справі підготовки вчителів.

Терміни професійної підготовки варіюються від курсів для вчителів профтехосвіти, технічних і комерційних шкіл (у більшості країн) до програм, які здійснюються протягом п'яти — семи років (Франція, Німеччина, Іспа­нія). Навчальні програми теж мають різну організацію та структуру, особливо в країнах з децентралізованою систе-

мою управління освітою, де вузи самостійно складають навчальні плани й програми навіть у межах одного й то­го самого вищого навчального закладу.

Взаємозв'язок та взаємопов'язаність складових на­вчальної програми загальної освіти, спеціальної підготов­ки простежується у функціонуванні кількох найпоши­реніших моделей.



Перша — «паралельна» — будується за принципом па­ралельності всіх складових навчальної програми протягом усього терміну підготовки майбутнього вчителя. Напри­клад, у Англії, для одержання диплома бакалавра освіти треба пройти чотирирічну програму базової підготовки вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх озна­чених компонентів цілісної підготовки.

У другій моделі — «Інтегрованій» — вивчення складо­вих навчальної програми здійснюється не тільки одночас­но, а й у взаємозв'язку одна з одною загалом на про­фесійно доцільних темах та через інтеграцію теорії з практикою. Особливо поширена названа модель у скан­динавських країнах переважно в галузі підготовки вчи­телів початкової школи.



Третя модель — «послідовна» — є найпоширенішою в Західній Європі. Вона передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі навчання, а вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу й на­вчальну практику — на другому, завершальному етапі. Існує кілька варіантів «послідовних моделей», серед яких вирізняється «цюрихська модель» (психолого-педагогічна підготовка здійснюється раніше від вивчення спеціальних дисциплін і методик їх викладання).

Збільшенню кількості структурних модифікацій підго­товки вчителів сприяє поширення в країнах Західної Європи модульних навчальних програм та введення циклічної структури навчальних планів. Суть принципу циклічності полягає в розподілі курсів навчання на до­сить самостійні періоди, протягом яких студент оволоді­

ває певною сумою знань та вмінь з майбутнього фаху. Йдучи шляхом індивідуалізації та диференціації підготов­ки вчителів, у деяких країнах студентам дають право са­мим визначати черговість навчальних модулів, через що спостерігається велика кількість індивідуальних навчаль­них планів.

Принципові відмінності існують між так званими од­нофазною та двофазною моделями базової підготовки вчителів. За першої учитель, успішно завершивши базову підготовку, може одразу посісти педагогічну посаду. За другої — теоретична підготовка майбутніх учителів зосе­реджується у вищому навчальному закладі (перша фаза), а практична (друга фаза) — переноситься в школу й спеціальні регіональні центри. На другій фазі практична робота в школі поєднується з навчанням на спеціальних курсах, де засвоюються методики викладання спеціаль­них дисциплін і питання психолого-педагогічної підго­товки. Статус повноправного вчителя надається лише після успішного завершення другої фази навчання, напи­сання диплома та складання державного іспиту.

Різноманітність навчальних програм виявляється не тільки в різній структурній побудові, а й у змісті. Приміром, кількість навчальних годин на педагогічну практику коливається від 0 до 50% сумарного освітнього часу. Такі самі показники характерні й для інших склад­ників — загального та спеціального-

Дуже різниться організація управління й контролю си­стеми педагогічної освіти різних країн: від автономії (Німеччина) до контролю державними національними службами (Агентство педагогічної освіти в англії) та пря­мих інструкцій уряду й міністра національної освіти (Франція).

Зв'язки навчальних закладів, які готують учителів, зі школами різні за ступенем інтенсивності. Якщо практич­на підготовка вчителів початкової школи в усіх країнах плстійі-іп чпійгнюрт^гя к тісному контакті зі школами або

безпосередньо на їх базі, то університетські програми тра­диційно характеризуються автономністю й відокремле­ністю від школи.

Різноманітність педагогічної освіти в усіх її проявах множиться і зростає- Водночас, педагогічна освіта розви­вається повніше, виявляючи свої закономірності та спільні тенденції. До найголовніших з них можна віднес­ти: обумовленість розвитку педагогічної освіти істо­ричним, політичним та соціальним контекстом; збере­ження національних традицій і звичаїв у підготовці вчителя; вплив сучасних педагогічних ідей (інтеграція, професіоналізація, універсалізація). Доповнюючись но­вими напрямами (якість, мобільність тощо), вони сприя­ли розвитку явищ і тенденцій, спільних для національних систем педагогічної освіти в Західній Європі. Слід відзна­чити, що більшість систем і моделей будуються на ста­тичних концепціях педагогічної освіти- За влучним ви­словленням Ф. Бухбергера, в їх основі лежить так звана рюкзачна філософія [2, с. 15], яка абсолютизує базову пе­дагогічну підготовку, розглядаючи її як достатню для три­валого професійного життя вчителя. Традиційні методо­логічні орієнтири ігнорували проблему професійного розвитку вчителя.

Під впливом поширених в останнє десятиріччя ідей неперервної педагогічної освіти розвивається підхід до базової професійної підготовки як до відкритої ди­намічної системи. Елементи такого підходу певною мірою було реалізовано в процесі реформ педагогічної освіти в середині 80-х — першій половині 90-х років. У ході реформування виявилась загальна тенденція роз­витку національних систем професійної підготовки вчителів, яка проявилася в переході до вищої багато­рівневої педагогічної освіти не тільки по лінії інсти-туційних та організаційних засад (об'єднання під «да­хом» вищої освіти всіх інституцій професійної підготовки вчителів, які перебувають на пічниу піпнчу

освітньої системи, а й у посиленій роботі з формуван­ня науково обгрунтованого змісту педагогічної освіти на порозі XXI ст. |41.

На основі наукових розробок з відбору (конструюван­ня) змісту навчання та адекватних цьому змісту методів професійної підготовки майбутніх учителів перманентне переглядаються навчальні плани та програми базової пе­дагогічної освіти. Проте вчені одностайно вважають, що загальною для всіх західних країн перешкодою в цій ро­боті є невизначеність мети та завдань професійної підго­товки вчителів з урахуванням нових вимог до вчителя з боку суспільства, шкіл та учнів [4].

Термін базової професійної підготовки педагогів посту­пово збільшується [2]. Мінімальна тривалість підготовки вчителя початкової школи на базі повної середньої освіти становить три роки, а вчителів загальних предметів для старшої середньої школи — не менше, ніж чотири роки.

Критерії відбору на педагогічні професії стають більш виваженими й чіткими, а обов'язковою умовою для всту­пу в педагогічні навчальні заклади в більшості країн є по­вна середня освіта.

Важливою тенденцією в реорганізації педагогічної ос­віти країн Західної Європи є створення на інституційно-му рівні спеціальних високорозвинутих структур для під­готовки педагогічних кадрів сфери професійної та спеціальної освіти, причому нерідко використовується позитивний досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема України.

Таким чином, педагогічна освіта країн Західної Єв­ропи функціонує розвивається як єдність загального та особливого- Інтегральними чинниками є: зумовленість історичним, політичним, соціально-економічним кон­текстом в межах окремих країн і Європи в цілому; збе­реження національних традицій і звичаїв фахової підго­товки учителів; вплив сучасних концептуальних Ідей (інтеграція, професіоналізація, універсалізація тощо).

Надзвичайна структурна різноманітність базової професійної підготовки, яка бере початок в традиційному для Європи дуалізмі систем педагогічної освіти (фактич­не існування двох систем підготовки вчителів — для дошкільної ланки і початкової школи та для середньої школи), нині зумовили нові структурні модифікації, які забезпечують варіативність навчання (вибір різних освітніх і професійних програм, курсів), його гнучкість щодо соціальних змін.



більшість систем та моделей професійної підготовки вчителів будується на статичних концепціях педагогічної освіти, які абсолютизують базову педагогічну підготов­ку, розглядаючи її як достатню для тривалого професій­ного життя вчителя. Проте під впливом Ідей неперерв­ної педагогічної освіти в сучасних умовах утверджується погляд на педагогічну освіту як на відкриту динамічну систему.

Системи професійної підготовки вчителів, незважаючи на різноманітність структурної організації, змісту тощо, усе більше зближуються. Це зумовило нове суспільне явище — створення загальноєвропейського освітнього простору.


Смотрите также:
Професійна підготовка вчителів у країнах західної європи: різноманітність І спільність
105.13kb.
1 стр.
«середньовічний світ західної європи», «релігійно-церковне життя середньовічної європи», «візантія. Арабський світ», «європейські держави в добу середньовіччя», «культура західної європи в v—xv ст.», «слов’яни та їхні сусіди»,
190.06kb.
1 стр.
Музей західного та східного мистецтва
43.58kb.
1 стр.
1. Західноєвропейська модель
84.99kb.
1 стр.
Календар українських історичних дат на 2010 рік Уклав Зенон Боровець
777.35kb.
10 стр.
Рішення щодо розвитку відносин і спрямовує заходи практичного співробітництва
88.56kb.
1 стр.
Шоколад і шоколадні вироби Будова, склад і переробка какао бобів
92.57kb.
1 стр.
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи вчителів математики ІІ. Змістовий блок Соціально-гуманітарна підготовка
31.06kb.
1 стр.
Боротьба з фінансовою злочинністю у країнах Європи Вступ
120.42kb.
1 стр.
Європейська хартія місцевого самоврядування Страсбург, 15 жовтня 1985 року Статус Хартії див. ( 994 414 )
125.22kb.
1 стр.
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах поняття судової влади І її місце у зарубіжних країнах
97.56kb.
1 стр.
Концепція реформи місцевого самоврядування
204.63kb.
1 стр.