Главная страница 1страница 2страница 3
Тематику семінару можуть обирати вчителі або визначати методкабінет, ОІППО.

Технологія організації та проведення семінару

Відповідно до тематики роз­робляють плани, які передбачають тему, питання для опрацювання. Запропоновані для .обговорення проблеми мають бути актуальни­ми і цікавими, сприяти дослід­ницькій і пошуковій роботі учас­ників семінару, спонукати до ди­скусії.

На допомогу учасникам семі­нару пропонують список рекомен­дованої літератури, проводять консультації.

Як правило, до семінару готу­ються всі учасники з усіх питань. Однак доцільно запропонувати окремим учителям (методистам) заглибитися в проблему з метою її всебічного обговорення.

На семінарських заняттях ви­користовують різні форми робо­ти: повідомлення, виступи, огляди, дискусії, відвідування уроків (позакласних заходів), екскурсії тощо.

Виступи (повідомлення, рефе­рати тощо) учасників семінару мають бути науковими, конкретни­ми, відбивати особисту точку зору доповідача, без формалізму і зай­вої патетики, конструктивні.

На кожному семінарському за­нятті виробляють методичні ре­комендації на основі вивчених та обговорених питань з наукової теми, впровадження яких сприя­тиме підвищенню фахового рівня педагога та рівня навчально-ви­ховної роботи.

Рекомендована література


  1. Альбеткова Р.І., Герке С.І. та ін. Активні форми викладання літе­ратури. — М.: Просвещение, 1990.— С. 115—167.

  2. Жерносєк І.П. Науково-мето­дична робота в загальноосвітній
    школі. — К., 1998. — С. 106—111.

  3. Панталєєва Л. Т. Типи семі­нарських занять в старших класах //
    Литература в школе. — 1988. —№ 4.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СЕМІНАР

Це одна з основних форм ме­тодичної роботи, яка полягає в ознайомленні з новітніми досяг­неннями психолого-педагогічної науки і передового досвіду та в обговоренні слухачами повідом­лень, доповідей, рефератів, ви­конаних ними за результатами досліджень самостійно під керів­ництвом спеціалістів у даній га­лузі.



Організація психолого-педагогічного семінару потребує висо­кої кваліфікації організаторів ме­тодичної роботи або прямих зв'язків з ученими, представника­ми Академії педагогічних наук, педагогами, кваліфікованими лек­торами інститутів післядипломної педагогічної освіти. Важливою позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є органічний взаємозв'язок теорії й практики на його заняттях.

Проводячи заняття психолого-педагогічного семінару, необхід­но забезпечити атмосферу твор­чості, неформального спілкуван­ня. У деяких випадках після твор­чого повідомлення можна органі­зувати дискусію, диспут. Під час роботи семінару можливе й колек­тивне вирішення навчально-педа­гогічних завдань. Психолого-педа-гогічні семінари можуть бути ефективною формою залучення вчителів до творчої науково-дос­лідницької діяльності. Практика свідчить, що робота такого семі­нару упродовж багатьох років по­мітно підвищує загальну і педаго­гічну культуру його учасників.

Для забезпечення функціону­вання семінару характерні такі етапи роботи:


  1. Вибір теми.

  2. Складання плану.

  3. Добір літератури.

  4. Визначення проблеми.

  5. Вивчення проблеми.




  1. Написання тез, рефератів, повідомлень.

  2. Виклад змісту рефератів, повідомлень.

  3. Формулювання рекомен­дацій.

Зворотний зв'язок — вико­нання рекомендацій, творче їх ос­мислення та впровадження в прак­тику роботи.

Рекомендована література

  1. Методическая работа в школе: организация и управление / Научно-исследовательский институт управ­лення, зкономики й развития обра-
    зования АПН СССР. — М., 1991.

  2. Падалка О.С., Нісімчук А.М., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології. — К., 1995.

  3. Щербаков А.Й. Практикум по возрастной й педагогической психологии. — М., 1987.

4. Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тен­денції розвитку. — К., 1998.

БЕСІДА

Значну частину своїх функцій працівники методкабінету реалізу­ють через спілкування з учителя­ми шкіл. Майстерність ділового спілкування — одна з важливих складових методичної майстер­ності. Ділове спілкування методи­ста з учителями відбувається зде­більшого у формі бесід, семінарів, нарад та виступів.

Бесіда — одна з основних форм ділового спілкування. Вона може мати різне призначення: виявлення й погодження позицій, вияв незадоволення діями пра­цівника, обговорення результатів контролю, переконання в чомусь тощо. Залежно від свого призна­чення, бесіда може мати різну будову та різні засоби для досяг­нення ефективності.

Слід визначити такі основні структурні елементи бесіди:



  1. Підготовка до бесіди,

  2. Початок бесіди.

3. Повідомлення на початку наради.

  1. Активне слухання.

  2. Арґументування своєї по­зиції

  3. Оформлення взаємних зо­бов'язань.

7. Закінчення бесіди. Бесіду необхідно планувати заздалегідь. Слід продумати:

  • яка головна мета бесіди;

  • яка ймовірність її успішного завершення;

  • як сприйме бесіду співроз­мовник;

  • чи готовий він до обговорен­ня проблем;

  • який результат сприйме як сприятливий;

  • які запитання він може поставити;

  • які прийоми впливу необхід­но застосувати в розмові;

  • як необхідно поводитись, якщо співрозмовник одразу з усім погодиться, або, навпаки, все за­ перечить;

• як необхідно поводитись, якщо співрозмовник не відреагує на аргументацію, виявить недовіру або спробує приховати своє став­лення.

Плануючи бесіду необхідно враховувати, що місце і час зустрічі значною мірою визначають за­гальний настрій і характер сто­сунків між її учасниками.



На початку бесіди слід зорієн­туватися в ситуації й спробувати встановити контакт з партнером. Метою цього етапу є створення сприятливої атмосфери для бе­сіди, залучення уваги та інтересу партнера до розмови. Ця фаза має вирішальне значення для забез­печення готовності й бажання співрозмовника брати участь у спілкуванні.

Існують різні прийоми початку бесіди, однак найраціональнішим є безпосередній перехід до предмета розмови без довгого вступу.



Передаючи повідомлення, слід викласти причину бесіди і висловити свою позицію так, щоб співрозмовник чітко зрозумів її. Йому легше буде усвідомити по­відомлення, якщо воно буде вик­ладене логічно, послідовно, стис­ло і простою мовою. Важливу роль у передачі повідомлення відіграють Інтонація, тембр голосу, темп розмови, вираз обличчя, міміка і жести. Після викладу по­чаткового повідомлення ініціати­ву в бесіді необхідно віддати партнеру.

Під час бесіди потрібно не тільки передати повідомлення, а й активно слухати. Активне слу­хання передбачає не тільки ро­зуміння змісту висловлювань, а й відображення стану партнера, його інтересів, стимулювання ви­словлювань співрозмовника, де­монстрування уваги до нього. Ви­значають три основні форми слу­хання: підтримка висловлювання, уточнення, коментування.

Підтримуючи висловлювання, необхідно дати співрозмовнику можливість висловити свою пози­цію. Уточнюючи — переконатися в адекватному розумінні співроз­мовника. Коментуючи — висло­вити свою думку.

Фаза аргументування спрямо­вана на логічне пов'язування ідей, вплив на позицію співроз­мовника, чітке визначення роз­біжностей. Аргументи мають бути простими, точними, зрозумілими та переконливими. Спосіб пере­конання необхідно будувати, враховуючи особливості темпе­раменту партнера. Докази слід подавати в коректній формі. Не- обхідно використовувати прин­цип наочності.

Етап оформлення взаємних зобов'язань передбачає підбит­тя підсумків і фіксування домо­вленостей, визначення конкрет­них дій для виконання й контро­лю. Нотатки в блокноті, зроблені в присутності співрозмовника, підкреслюють серйозне ставлен­ня до прийнятих рішень.

Вихід із контакту, так само як і початок бесіди, передбачає звернути увагу на партнера, по­казати свою зацікавленість у збе­реженні домовленостей, змалю­вати перспективи співпраці, подя­кувати за участь. Форма, в якій відбувається закінчення бесіди, має сприяти створенню атмосфе­ри взаємоповаги. У разі, якщо розмова затягується, її необхідно підвести до поточних справ, які необхідно закінчувати. Так мож­на дати зрозуміти співрозмовни­кові, що необхідно завершувати бесіду, не створюючи відчуття незручності.

Рекомендована література

1. Педагогическая энциклопедия.— М.: Советская энциклопедия, 1964. — Т. 1.

2. Руководство педагогическим коллективом: модели й методы: Пособие для руководителей общеобразовательных учреждений / Под ред. В.С.Лазарева. — М., 1995.

ДЕБАТИ

Це обговорення будь-якого питання, обмін думками, полемі­ка, дискутування.

Дебати в методичній роботі можна використовувати для прий­няття й обстоювання своїх рішень. Гра в дебати вчить критично мис­лити, досліджувати різні теми і переконливо викладати свої по­гляди аудитори.

У дебатах беруть участь дві команди. Одна з них стверджує певну позицію (позитивна), інша заперечує її (негативна). Основ­на мета дебатів — переконати нейтральну сторону (суддів) у тому, що ваші аргументи кращі, ніж


аргументи опонентів.

Базові елементи дебатів

Твердженнятема дебатів у вигляді пропозицій. Твердження визначають за допомогою де­фініцій (лат. стисле визначення якогось поняття).

Дефініції визначають пра­вильність тверджень та встанов­люють межі дебатів. Формулюю­чи твердження, слід користувати­ся деякими вказівками:

а) бути суперечливим, викли­кати зацікавленість;

б) бути збалансованим;

в) бути чітким;

г) піддаватися дослідженню.

Гравці сторони ствердження на­магаються переконати суддю, що твердження є ймовірно правиль­ним у більшості чи в усіх випад­ках.

Гравці сторони заперечення прагнуть довести, що твердження є неправильними, або що з пев­них причин вони неправильно інтерпретовані опонентом.

Наведення аргументів у дебатах — це спосіб переконання суддів у тому, що ваша точка зору на твердження найкраща.

Гравцям необхідно подати суд­дям разом з аргументами докази на підтримку свого обґрунтування. Докази отримують шляхом дослідження, використовуючи твердження експертів, компетен­тних у даному питанні.

Більшість навчальних дебатів надає кожному гравцеві мож­ливість відповідати на запитання опонентів (перехресні запитання). Заперечення можна використати для уточнення позиції опонента або для виявлення помилок у його аргументації.

Судді обговорюють дебати та оголошують результати, тобто своє рішення.



Зворотний зв'язок

Беручи участь у дебатах, мож­на набути таких навичок і вмінь: а)критично мислити;

б) досліджувати тему і доби­рати матеріал;

в) групувати матеріал;

г) слухати і робити висновки,

д) правильно вести дискусію.



Рекомендована література

1. Технології виховного процесу. — Рівне, 1998.

2. Рудакевич М. Просимо у світ дебатів. — Тернопіль, 1998.

НАРАДА

Це колективне Обговорення окремих питань групою осіб, які безпосередньо зацікавлені у їх вирішенні. Наради можуть бути періодичними і спрямованими на розв'язання поточних проблем методичної роботи, короткі й три­валі.



Технологія проведення методичної наради

Перший етап — підготовка наради. Це визначення мети (ба­жаного результату), складу та чис­ла учасників наради, підготовка змісту основних етапів проведен­ня наради та тексту попереднього повідомлення.

Кількість учасників наради — 7—8 осіб з числа компетентних в обговорюваних питаннях і зацікав­лених у їх вирішенні. Учасників наради слід насамперед повідоми­ти про час, місце і тему обгово­рення, що дасть їм змогу підготу­ватися до зустрічі.

Мета взаємодії керівника з учасниками наради може поля­гати в інформуванні чи отри­манні інформації, переконанні чи спонуканні до розв'язання про­блеми.

Під час інформування особли­ву увагу слід приділити формулю­ванню повідомлення так, щоб воно було сприйняте й усвідом­лене слухачами.

Якщо метою є переконання, то головним завданням керівника стає організація конструктивного діалогу для вироблення єдиних підходів до розв'язання проб­леми.



Спонукання до розв'язання проблеми передбачає створення атмосфери творчості в процесі наради.

Повідомлення, яке зроблене на початку наради, будують за та­кими правилами:

  • інформація має бути простою й точною;

  • докази мають бути зрозумі­лими;

  • повідомлення за можливості має бути точним і лаконічним;

  • докази і конкретні приклади слід наводити поступово, а не всі одразу;

  • необхідно продемонструва­ти спільність позицій доповідача та інших учасників наради, усу­нувши тим самим можливість ви­никнення почуття ненависті чи
    зверхності.

Початок наради дає змогу зорі­єнтуватися в психологічному стані учасників та сформувати готовність до обговорення. Організаторам слід подбати й про раціональне розміщення присутніх, створивши для них можливість візуального контакту між собою.

Відкриваючи нараду, слід па­м'ятати:



  • розпочинати її необхідно вчасно, ніколи не чекаючи тих, хто запізнюється;

  • максимально чітко сформу­лювати мету наради;

  • розпочинати варто з позитив­них моментів, що надає впевне­ності в успішному завершенні на­ради;

  • проблему доцільно подати цікаво, образно, із захоплен­ням;

  • відкриття наради має трива­ти не більш як дві хвилини.

Правила контролю за ходом наради:

  • головуючий мусить залиша­тися на нейтральних позиціях;

  • необхідно постійно підтриму­вати розмову, використовуючи для цього запитання, пояснення;

  • слід негайно вживати заходів у разі виникнення напруження, щоб не допустити суперечки;




  • необхідно відкидати непро­думані рішення, а брати до уваги лише обґрунтовані конкретні про­позиції;

  • учасникам слід надавати сло­во лише з дозволу голови на­ ради;

  • говорити в даний час може лише один учасник;

  • головуючий мусить вислуха­ти думки всіх опонентів;

• керівник має прагнути до формулювання загальних під­ходів;

  • слід обмежувати спогади про минуле і відхилення від теми, яких припускаються окремі учасники; нарада має послідовно, крок за кроком, просуватися до досягнен­ня поставленої мети;

  • щоб уникнути непорозумінь, керівник має, за необхідності, уточнювати зміст повідомлень ок­ремих учасників;

• необхідно якомога частіше підбивати попередні підсумки, для того щоб продемонструвати учас­никам, наскільки вони наблизили­
ся домети.

Головуючий повинен економи­ти час. Для цього на початку нара­ди слід пояснити, що проблема може бути розв'язана у відведе ний час. Слід уникати затягування наради.

На етапі завершення наради необхідно певним чином зафік­сувати єдину думку, якої дійшли учасники.

Для цього слід:

• сформулювати досягнутий на нараді результат стисло й конк­ретно;


  • ще раз нагадати про роз­біжність у думках, не змінюючи при
    цьому домінуючої позиції;

  • визначити зміст заходів щодо практичної реалізації ухваленого
    рішення, а також відповідальних за його виконання та контролюю­чих осіб;

  • використати всі можливості для стимулювання учасників до виконання ухвалених рішень — подякувати за пропозиції й зау­важення, висловити впевненість у тому, що ухвалені рішення бу­дуть виконані якісно і вчасно, по­
    бажати всім присутнім успіхів.

Після завершення наради до­цільно проаналізувати її хід і ре­зультати. Для цього потрібно від­верто відповісти на наступні запи­тання:

— Чого вдалося й чого не вда­лося досягти в процесі обгово­рення?



  • У чому причина помилок?

  • Хто з учасників наради був активним, а хто пасивним і чому?

  • Які висновки можна сфор­мулювати на основі досвіду про­веденої наради?

Типові помилки:

— у проведенні наради не було потреби;

- учасники не були зазда­легідь поінформовані, а тому на­лежним чином не підготувалися до наради;

— деяким учасникам не було потреби брати участь у нараді, оскільки вони не мають достатніх знань, досвіду чи своїх позицій з обговорюваної проблеми;

- у формулюванні питань не були витримані пріоритети — важливі питання «губилися» се­ред другорядних і не були в центрі уваги учасників;


  • не було достатньо часу для обговорення;

  • вибрано невдалий момент для наради;

  • невдало вибране місце для проведення наради.

Рекомендована література

Руководство педагогическим коллективом: модели и методи / Пособие для руководителей общеобразовательных учреждений / Под ред. В.С.Лазарева — М.: ЦСЗИ, 1995. — С. 99—110.



ДИСКУСІЯ

Дискусія — з лаг. означає дос­лідження, колективне обговорен­ня спірного питання, обмін дум­ками, ідеями між кількома учас­никами.

Мета дискусії — виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встанови­ти істину, прийти до спільної дум­ки. Дискусії можуть бути вільними і керованими. Дискусія є доціль­ною та ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань учасників з досліджуваної теми.

Завдання дискусії

  1. Поглиблювати знання слу­хачів з досліджуваної теми.

  2. Виявити заплутані питання.

  3. Розвивати вміння аргумен­товано обстоювати свою думку, уважно і зважено вислуховувати думки опонентів.

4. Формувати й розвивати культуру обговорення спірних пи­тань.

Головні правила ведення дискусії

  1. Сперечатися по суті, пам'я­таючи, що головне в дискусії - аргументи, факти, логіка, дока­зовість.

  2. Не допускати образливих реплік, не давати виступам оцін­ки, не нав'язувати своєї думки. Поважати погляди опонентів, пра­гнути до того, щоб перш ніж кри­тикувати, добре їх зрозуміти.

  3. Виявляти стриманість у су­перечках, чітко формулювати свої думки.

  4. Намагатися встановити істину, а не демонструвати красномов­ство.

  5. Виявляти самокритичність, уміння з гідністю визнати недо­статність своєї аргументації.

  6. Постійно пам'ятати, що доб­лесть не в тому, щоб довести пе­ревагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові судження й переконання ,визнати істину.

Дискусія належить до групи проблемних методів і має кілька різновидів:

  • дискусія, пов'язана з пояснен­ням нового матеріалу;

  • дискусія круглого столу;

  • дискусія групова;

  • дискусія оглядова (загальна);

  • мозкова атака тощо.

Дискусія передбачає органі­зований обмін думками і погля­дами учасників групи з приводу даної теми, а також розвиває мислення, допомагає формува­ти погляди і переконання, ви­робляє вміння формулювати думки і висловлювати їх, вчить оцінювати пропозиції інших лю­дей, критично підходити до осо­бистих поглядів, зважувати їхню істинність.

Дискусію можна розподілити на такі етапи:

  1. Вступ. Формулювання про­блеми, визначення її актуальності, спрямування виступів у потрібне русло.

  2. Власне дискусія, суть якої—підвести учасників до розв'язан­ня проблеми.

  3. Заключне слово викладача (підсумки).

Групова дискусія передбачає її проведення в малих групах. При цьому тема для обговорен­ня може бути однаковою або її питання можна розглядати окре­мо в кожній групі. За цими озна­ками можна умовно виокремити різновиди групової дискусії «А» і «В».

Структура заняття, проведено­го методом дискусії «А»:



Крок 1:

  • визначення проблеми;

  • поділ на групи;

  • вибір лідерів у групах;

  • надання учасникам джерел інформації та окреслення для них спільних завдань.

Крок 2:

ознайомлення груп із конк­ретними завданнями;



  • аналіз вказаних джерел інформації (з погляду потреб роз­в'язання проблеми);

  • дискусія в групах щодо ви­бору визначеного завданням рішення;

  • ухвалення певного рішення та його обґрунтування в ході дис­кусії.

Крок 3:

  • презентація лідерами вис­новків дискусії в групах;

  • вибір оптимального рішення(в процесі загальної дискусії);

  • обґрунтування обраного рішення;

• підсумки.

Перший крок дискусії зво­диться головним чином до того, щоб пояснити учасникам органі­заційні умови заняття. Водночас дуже важливо визначити про­блеми і джерела інформації. Доцільно також обґрунтувати важливість правильних відпові­дей на запитання досліджуваної теми. Щоб учасники могли розв­'язати означені проблеми, їм не­обхідно мати певний попередній запас знань, а також можливість доступу до різних джерел інфор­мації, серед яких:

  • копії спеціально дібраних текстів;

  • підручники;

  • науково-популярна літера­тура;

  • копії реальних документів про практичну діяльність;

  • фрагменти магнітофонних записів;

  • фрагменти відеозаписів;

  • інші джерела, що містять відповідний зміст.

Джерела інформації має доби­рати сам викладач або доручи­ти зробити це групі слухачів, з тим щоб у кожного з них їх було достатньо. Крім джерел інфор­мації кожна група отримує текст завдання, яке є предметом дис­кусії.

Поділ на групи здійснюється з допомогою викладача, так щоб у кожній малій групі було 4—5 учасників. Умови для роботи слід підготувати до початку заняття. Вибір лідерів здійснюють самі учас­ники малих груп, а в разі незгоди між ними, це питання вирішує викладач.

Другий крок групової дискусії зорієнтований на роботу в групах. За організацію та ефективність роботи відповідають обрані ліде­ри груп. Наявні в групі джерела інформації може проаналізувати індивідуально кожен учасник. Якщо якогось джерела на всіх учасників груп не вистачає, то його слід використати колективно (наприклад, один слухач читає текст, інші — уважно слухають його зміст). Форму дискусії в групі пропонує лідер, він відповідає й за її перебіг. Лідер також пред­ставляє ухвалене групою рішення щодо поставленої проблеми. Для обґрунтування запропонованого рішення слід проаналізувати всі аргументи, вироблені в ході дис­кусії. Протягом цього етапу викла­дач дає потрібний час (приблиз­но 15—30 хв) у розпорядження лідерів груп.

Третій крок має загальний ха­рактер (оглядова дискусія), до головних елементів якого нале­жать:

  • презентація висновків обго­ворення в групах, яку проводять лідери цих груп;

  • вибір шляху оптимального вирішення питань, що є змістом даного заняття.

Висновки обговорень у групах мають бути представлені досить стисло, містити синтез висловле­них у групі аргументів з певним обґрунтуванням.

У дискусії «А» загальне обго­ворення розпочинають одразу після подання всіма групами ре­зультатів своїх внутрішніх дис­кусій. Загалом в обговоренні бе­руть участь як лідери, так і інші учасники груп. Вибір остаточного (оптимального) варіанту розв'язан­ня проблеми можна здійснити в одній із форм:



  • голосування за подані про­позиції;

  • голосування за пропозицію, яка є синтезом кількох ідей;

  • «нав'язування» викладачем (на основі результатів обговорен­ня) потрібного варіанту розв'язан­ня проблеми.

Може бути й ситуація, коли є кілька варіантів розв'язання окрес­леної проблеми. В такому разі замість одного варіанту подають кілька альтернативних.

Особливо істотним, з погляду ефективності навчання, елемен­том третього кроку групової дис­кусії є остаточне обґрунтування прийнятого варіанту розв'язання проблеми. Найкраще, коли всі важливі аргументи, наведені під час обрання оптимального варі­анту, сформульовані в процесі дискусії самими слухачами, а зав­дання викладача полягає тільки в їх узагальненні й остаточному формулюванні обґрунтування. У разі значних розбіжностей в ар­гументації, обґрунтування здійс­нює викладач.



Підсумовуючи заняття, прове­дене методом групової дискусії, викладач:

  • повертається до важливості усвідомлення мети заняття, по­ставленої перед слухачами;

  • дає загальну оцінку роботи груп та лідерів;

  • аналізуючи дискусію, нази­ває найактивніших учасників, які зробили вагомий внесок у роз­в'язання проблеми;

  • оцінює найактивніших учас­ників.

Умови і структура проведен­ня дискусії «В» схожі на дискусію «А». Різниця стосується лише ос­новного змісту, що є предметом заняття. В дискусії «А» зміст обго­ворення спільний для всіх груп та їхніх учасників. Групи користують­ся однаковими джерелами інфор­мації. В дискусії «В» тема заняття теж спільна для всіх, але кожна група обговорює різні аспекти про­блеми.

Поетапна організація загальної дискусії теж має дещо інший ха­рактер. Головним елементом тут є обговорення пропозицій, поданих лідерами груп:

— виступ лідера групи 1;


  • дискусія щодо змісту вис­тупу;

  • виступ лідера групи 2;

  • дискусія щодо змісту вис­тупу тощо.

Виходячи з того, що кожна група обговорює різні питання теми, виникає потреба забезпе­чити їх різними джерелами інформації.

У дискусії «В» немає однознач­ного шляху вирішення проблеми: їх щонайменше стільки, скільки ма­лих груп. Інші елементи занять, проведених методом дискусії «В», такі самі, як і описані в дис­кусії «А». Отже, структура про­ведення групової дискусії «В» може бути такою:



Крок 1:

  • окреслення головної (загаль­ної) проблеми та підпорядкованих їй конкретних питань;

  • поділ слухачів на малі групи відповідно До кількості конкретних питань;

  • вибір лідерів груп;

• надання групам джерел інформації та завдань (пись­мово).

Примітка: якщо поділ на малі групи та їх кількість усталені в даній навчальній групі, то викла­дачу доцільно добирати і відпові­дну кількість завдань.

Крок 2:

  • ознайомлення груп із відпо­відними завданнями;

  • аналіз джерел інформації;

  • дискусія щодо вибору шляхів вирішення завдання;

• ухвалення певного рішення.

КрокЗ:

  • презентація висновків дискусії лідером групи 1;

  • обговорення пропозиції гру­пи 1;

  • вибір шляхів остаточного розв'язання обговорюваної про­блеми;

  • обґрунтування прийнятого рішення;

• презентація висновків дискусії лідером групи 2;

•(.-.);


• підсумки.

Під час третього кроку може виникнути ситуація, коли буде відчутне зниження зацікавленості тих учасників, які вже подали ре­зультати свого обговорення. Щоб запобігти цьому, доцільно, форму­люючи мету заняття, запланувати виконання спільного підсумково­го завдання всіма учасниками об­говорення, наприклад, «програми дій», «рекомендацій експертної ради» тощо.

Успішне проведення дискусії значною мірою залежить від ке­рівника дискусії, від того, чи вста­новлено психологічний контакт між ним і учасниками дискусії. Керівник мусить врахувати досвід і рівень загальноосвітньої та спе­ціальної підготовки учасників дис­кусії й передбачити, навколо яких питань може розгорнутися супе­речка.

Керівник дискусії повинен:


  • знати проблему, склад слу­хачів, методику проведення дис­кусії;

  • уміти керувати ходом дис­кусії, слухати доповідачів, аналізу­вати, робити висновки;

  • мати авторитет, бути тактовним.

Головні завдання керівника дискусії:

  • домогтися усвідомлення й підтримки групою мети і завдань дискусії;

  • забезпечити учасників дис­кусії потрібною інформацією;

  • стимулювати висловлення ідей, думок;

  • спрямовувати дискусію в по­трібне русло;

  • намагатися, щоб усі мали змогу висловитися;

• з'ясувати заплутані питання; — робити узагальнення й вис­новки.

Ведучий дискусії має поважати чужу думку, навіть якщо він не згоден із нею. Контролювати пе­ребіг дискусії можна за допомо­гою додаткових запитань. Запитан­ня мають бути чітко сформульо­ваними, зрозумілими, тісно пов'я­заними із суттю справи, логічно послідовними. В плані дидактики найбільш корисні відкриті запитан­ня («чому...? що...? як...?»), на які можна відповісти однозначно: «так» або «ні».


<< предыдущая страница   следующая страница >>
Смотрите также:
Види методичних технологій школа передового педагогічного досвіду
722.01kb.
3 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька, Хмельницький
29.62kb.
1 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька область Хмельницький район
24.41kb.
1 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька, Хмельницький
28.28kb.
1 стр.
Інформація для вчителів початкових класів Передового педагогічного досвіду за темою «Вивчення української мови на краєзнавчому матеріалі»
22.86kb.
1 стр.
З досвіду роботи з історії виникнення технології
183.05kb.
1 стр.
Підсумки методичної роботи в початковій школі за 2010-2011 н р
167.43kb.
1 стр.
Опис педагогічного досвіду Гасанової Ірини Михайлівни
91.9kb.
1 стр.
Про підсумки організації методичної роботи з педагогічними кадрами у 2010-2011 навчальному році
108.39kb.
1 стр.
Аналітико-синтетична переробка документної інформації
264.88kb.
1 стр.
Тема. Поняття про основні галузі господарства і технології, які в них застосовуються. Правила внутрішнього розпорядку і правила безпечної роботи в шкільних майстернях
3634.22kb.
12 стр.
Управління освіти виконкому Миколаївської міської ради Науково-методичний центр Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса Миколаївської міської ради Миколаївської області Матеріали перспективного педагогічного досвіду
1158.4kb.
4 стр.