Главная страница 1страница 2страница 3

Методичні рекомендації щодо проведення дискусії

  1. Визначте тему, зумовлену важливістю проблеми, практикою роботи організації (колективу).

  2. Чітко сформулюйте мету дискусії, враховуючи особливості слухачів та їхню готовність до сприйняття цього матеріалу.

  3. Складіть план підготовки та проведення дискусії.

  4. Складіть список основної та допоміжної літератури і фактично­го матеріалу з тем, які необхідно опрацювати до проведення дис­кусії.

  5. Розробіть систему запитань (основних, додаткових, коригую­чих), які будуть використані в про­цесі дискусії.

  6. Спрогнозуйте позиції та ре­акції опонентів. Сплануйте свою поведінку.

  7. Підготуйте дидактичні мате­ріали для забезпечення ефектив­ності дискусії.

  8. Ознайомте учасників із вуз­ловими питаннями дискусії, спис­ком літератури, правилами прове­дення дискусії.

Якщо ви керівник дискусії, то:

• ставте запитання, на які може відповісти кожний учасник групи; трансформуйте загальні запитання в індивідуальні, по­ставте запитання перед групою, зробіть паузу для обдумування й адресуйте його конкретному


учаснику;

• заохочуйте учасників дискусії до обміну думками між собою, а не до дискусії за схемою «веду­чий — учасник»;

• подавайте проблемні ідеї, потім стежте за ходом їх реалізації;


  • під час дискусії періодично резюмуйте її проміжні результати, що дасть змогу зосередити увагу на основних положеннях, утриму­вати дискусію на правильному
    шляху, давати учасникам змогу висловити судження, які були упущені, але мають суттєве зна­чення;

  • особливо звертайте увагу на той момент, коли учасники вислов­люють суперечливі або помилкові думки. У разі незгоди з певним судженням, пропонуйте запитання
    для загального обговорення;

  • якщо дискусія відхиляється від теми, зверніть увагу на це відхилення, вкажіть, як і коли мож­на продовжити пошук необхідно­го вирішення цього питання, і зап­ропонуйте повернутися до голов­ної теми;

  • наприкінці дискусії зробіть ефектне узагальнення, належні висновки, вкажіть, до чого може призвести інша позиція, згадайте всі ідеї групи.

Участь у дискусії дає змогу синтезувати і систематизувати знання для аналізу практичної ситуації, виявити різнопланові підходи до розв'язання пробле­ми, проаналізувати багато конст­руктивних ідей і пропозицій для пошуку стратегічних та оператив­них рішень. Необхідність актив­ного спілкування в колективі ви­робляє вміння сперечатися, об­стоювати свою думку, доводити свою позицію. Важливим є твор­чий характер дискусії, адже ко­жен прагне запропонувати щось нове, відкидаючи негативні на­станови, стереотипи. Велике зна­чення має колективний характер обговорення та ухвалення рі­шення, оскільки кожна група пра­цює над своїм аспектом, а в ре­зультаті ми отримуємо цілісне вирішення питання.

Рекомендована література

1. Ковальчук Г.О. Активізація на­вчання в економічній освіті. — К.: КНЕУ, 1999. — 128 с.



ДИДАКТИЧНА ГРА

Це метод імітації (наслідуван­ня, відображення) ухвалення уп­равлінських рішень у різноманіт­них ситуаціях шляхом гри (програ­вання, розігрування) за правила­ми, які вже виробили або вироб­ляють самі учасники.

Дидактичні ігри пов'язані на­самперед із двома особливостя­ми навчального процесу: про­блемністю навчання та навчанням через дію.

Проблемність реалізується че­рез самостійне розв'язання сту­дентом поставленої проблеми (завдання) за умови недостатності необхідних знань, коли він зму­шений самостійно опановувати новий зміст або знайти нові зв'яз­ки між уже засвоєними знаннями. При цьому формуються нові вміння через реалізацію процесу діяльності, тобто відбувається на­вчання через дію.

Р.Майдмент та Р.Бронштейн стверджують: «Гра — це діяльність, що полягає в інтеракції між окремими учнями або група­ми учасників, об'єднаними для реалізації певних завдань. Групи слухачів визначаються за прави­лами гри». Дж.Колеман вважає, що в ході дидактичної гри учень привласнює собі певні вміння або обсяг інформації, необхідні для реалізації мети гри.

Сучасна дидактика, звертаю­чись до ігрових форм засвоєння матеріалу, справедливо вбачає в них можливості ефективної взає­модії людей, продуктивної фор­ми спілкування з елементами змагання, невимушеності, не­підробної цікавості. Гравці пізна­ють, запам'ятовують нове, орієн­туються в нових ситуаціях, розви­вають свою увагу, фантазію. Навіть найпасивніші докладають зусиль, щоб у грі не підвести то­варишів. При цьому спілкування є головним енергетичним джере­лом гри, яке підсилює її емоцій­ний бік.



Аналіз ідей, що реалізуються в процесі гри, дає учасникам змо­гу перевірити альтернативні рішення, вивчити свої сильні та слабкі сторони у взаємодії з інши­ми людьми і здійснити аналіз по­милок, що надалі дає змогу знач­но ефективніше вирішувати пи­тання в аналогічних реальних си­туаціях.

Основні поняття, що харак­теризують дидактичні ігри:

модельований об'єкт — ус­танова, підприємство, цех, дільни­ця, відділ тощо;

модельований процес про­ектування, управління, підготовка виробництва тощо;

проспект гри, в якому розкри­вається концепція гри, її загальний зміст і умови застосування; вказує, для чого необхідне її проведен­ня, діяльність яких посадових осіб треба змоделювати, для якої ауди­тори призначено гру;

сценарій, в якому охарактери­зовано об'єкт діяльності, визначе­но ролі, описано правила гри;

ігрова обстановка форми взаємодії гравців у процесі гри (за допомогою ігрових пред­метів, використання документів, ЕОМ);

регламент порядок розігру­вання частин гри, характеристика часу проведення;

адміністратор особа, яка очолює групу організаторів для проведення гри;

ігрові команди групи гравців з конкретними ролями;

група експертів група ком­петентних осіб, створена для ви­рішення можливих ситуацій та непорозумінь;

ігрова діяльність ді­яльність, пов'язана з функціону­ванням гравців як представників тих чи інших організацій або їхніх підрозділів, що беруть участь у грі;

діяльність з приводу гри — обговорення, зауваження з при­воду гри, досліджуваної пробле­ми між гравцями, іншими учасни­ками;

ігрова роль відображення деякої реальної ролі або їх сукуп­ності в грі.

Принципи побудови дидактичних ігор

Наочність і простота конст­рукції (моделі). Не слід намагати­ся відобразити в грі всі функції та процедури управління реальною господарською діяльністю («знева­жати зневажуване»).

Автономність тем і фрагментів гри, що вимагає певної гнучкості структури гри, з тим щоб окремі її частини можна було розігрува­ти відносно самостійно. Все це допомагає «налаштовувати гру» для конкретного складу її учас­ників.

Можливість подальшого вдос­коналення й розвитку конструкції (моделі) гри. «Відкритість» ігрової моделі, що дає їй змогу стати ок­ремим блоком і входити в інші, більш складні конструкції гри.

Раціональне поєднання в ігровому експерименті ігрової діяльності й діяльності з приво­ду гри. Гра є своєрідним поліго­ном, основою для діяльності з приводу гри. Ігри призначені для аналізу і визначення шляхів та способів удосконалення управлі­ння певною системою, для прий­няття оптимальних рішень у кон­кретній ситуації. Ця мета може бути реалізована в процесі діяль­ності з приводу гри.

Максимальне звільнення учас­ників від рутинних ігрових про­цедур. Це дає змогу більше ува­ги приділяти аналізу та обговорен­ню обговорюваних проблем.

Максимальне використання готових розробок, зокрема про­грами для ПК, економіко-математичних моделей тощо. Успішно­го проведення гри можна досяг­ти тоді, коли в матеріалах для про­ведення гри міститься добре про­думана й ретельно відпрацьова­на методика обробки і система­тизації ігрової та експертної інформації.

Спрямованість всіх елементів гри на розв'язання досліджува­ної проблеми. Проведення гри не є самоціллю. Кожна дидактична гра покликана допомогти у розв'язанні певної проблеми, прийнятті опти­мального рішення, ефективному засвоєнні певної навчальної інформації тощо.

ДІЛОВА ГРА

Це метод навчання професій­ної діяльності шляхом її моделю­вання, близького до реальних умов, з обов'язковим динамічним розвитком ситуації, завдання чи проблеми, яку слід розв'язати відповідно до характеру рішень та дій її учасників.

У процесі ділової гри відбу­вається діалог на професійному рівні, зіткнення думок і позицій, взаємна критика гіпотез і пропо­зицій, їх обґрунтування й зміцнен­ня, що призводить до появи но­вих знань, сприяє набуттю досві­ду вирішення професійних зав­дань і психолого-педагогічних си­туацій.

Процес створення гри містить певні етапи, що вимагають здій­снення певних досліджень та роз­робок.

1. Вибір теми гри. Тема гри містить психолого-педагогічну ситуацію або завдання, для вив­чення яких доцільно використа­ти гру.



  1. Визначення типу за призна­ченням (для навчання, з дослід­ницькою метою, для прийняття рішень, проектування, з кадрових питань).

  2. Визначення мети конструю­вання (стисло характеризувати мету гри, визначити обсяг знань, якими мають володіти учасники гри до її початку).

  3. Аналіз головних законо­мірностей, зв'язків, відносин у моделюючій діяльності, виходячи з проблеми, яка лежить в основі гри.

  4. Визначення ролей між учас­никами гри необхідно проводити з урахуванням їхніх особистих да­них, знань і здібностей. Водночас важливо, щоб ролі, які виконує
    кожен учасник, не залишалися незмінними у всіх іграх. Для підви­щення відповідальності й актив­ності учасників з їх числа необхі­дно визначити рецензентів кож­ної ролі, опонентів і групу екс­пертів або оцінювачів.

Особливе місце належить вик­ладачеві, який вирішує спірні пи­тання, що виникають у ході гри, контролює дотримання певного ігрового режиму та оцінює діяльність кожного учасника.

  1. Створення переліку рішень, які можуть приймати гравці.

  2. Деталізація сценарію, фор­мування впливів довкілля. Ос­кільки в основі гри лежить мо­дель події, ситуації навчально-виховного процесу, то ця модель
    має бути створена заздалегідь. Послідовність етапів гри має від­повідати тій, що реально існує. Розроблена гра має пройти екс­периментальну перевірку. За ре­зультатами цієї перевірки здій­снюється остаточне опрацювання ділової гри, а також підготовка керівника (ведучого) до її прове­дення.

8. Формування правил, роз­поділ рішень між гравцями. Уточ­нення основних станів.

Кожен учасник отримує певну інструкцію, де послідовно викла­дено завдання, які він має реалі­зувати поетапно.

9. Формулювання системи за­охочень. Для кожної гри слід роз­робити систему стимулювання.
Треба конкретно вказати кожному учаснику, за що його буде за­охочено або оштрафовано в про­цесі гри, а також правила підра­хунку результатів гри загалом.

10.Проведення гри. Оцінюван­ня ухвалених рішень і визначен­ня переможців у діловій грі.



  1. Підбиття підсумків ділової гри

Для ефективного проведення гри необхідно мінімально 2, мак­симально 4 години одного дня. Оптимальна кількість питань (зав­дань) для розгляду така сама. Але після підбиття підсумків за перші дві години необхідно перерозпо­ділити рольові функції між учас­никами гри.

Аналізуючи ділову гру, слід мотивувати оцінювання розв'язан­ня проблем. Такий підхід сприяє навчанню спеціалістів на прикла­дах, наближених до реальних, а також визначає можливі варіанти усунення помилок.



Рекомендована література

  1. Щербань П.М. Активні методи підготовки майбутніх учителів. —К., 1988.

  2. Галушко В.П. Ділові ігри. — К., 1989.

  1. Комаров В.Ф. Управлінські імітаційні ігри. — М., 1989.

  2. Гідрович С.Р., Сироєжкін І.М, Ігрове моделювання екологічних про­цесів. — М., 1986.

МЕТОДИЧНИЙ АУКЦІОН

Це форма творчого «продажу»-«купівлі» певних ідей, думок, винаходів.

Проводять аукціон з метою по­шуку ефективних форм, творчо­го підходу до розв'язання про­блем навчально-виховного про­цесу, підтримки новаторства, ви­нахідництва.

Розрізняють аукціони інтелек­туальні, аукціони знань, аукціони ідей, методичні аукціони.



Інтелектуальний аукціон. На ньому «продають» і «купують» тво­ри мистецтва, книги, платівки.

«Купівля» здійснюється, якщо хтось із гравців правильно відповість на запропоновані веду­чим запитання. Наприклад: «Про­даємо платівку з музикою Чайковського. Придбати її може той, хто назве найбільшу кількість творів цього композитора».



Аукціон знань. Метою такого аукціону є активізація засвоєння певних понять з певної теми, проблеми, конкретного предмета, зацікавлення до пошукової ро­боти.

Методичний аукціон. На тако­му аукціоні «продають» і «купу­ють»:

  • творчі ідеї педагогів-новаторів;

  • досвід роботи з певної проблеми;

  • методичну розробку уроку;

  • інновація з певної проблеми.

«Купити» може той, хто обґрун­товано і професійно доведе доцільність запровадження тої чи іншої запропонованої ідеї в на­вчально-виховний процес, перед­бачить її результативність.

Метою даного аукціону є роз­ширення й поглиблення знання педагогів з конкретної методичної теми, вдосконалення педагогічної майстерності, ознайомлення з пе­редовим педагогічним досвідом, знайомство з педагогами-новаторами.



Організація проведення аукціону:

  • обрання «акціонерного това­риства»;

  • обрання ведучого з числа членів «товариства»;

  • визначення учасниками гри завдань (опрацювати необхідну літературу, проаналізувати ППД зданої проблеми);

  • добір необхідного реквізиту (трибуна для ведучого, гонг, де­рев'яний молоток, таблиця для учасників з порядковими номера­ми, картки для учасників, призи
    переможцям).

«Акціонерне товариство» готує питання, збирає запропоновані творчі ідеї, розробки, ППД, визна­чає категорію учасників аукціону, час та місце його проведення, роз­робляє умови та правила аукціо­ну. За один-два тижні до прове­дення аукціону його організатору через засоби масової інформації, стенди, афіші доводять умови про­ведення, правила, а також ідеї, які будуть «продавати».

В аукціоні можуть брати участь як окремі вчителі, так і колективи в особі представника.

Перед початком аукціону всі, хто бажає, «купують» таблички з номерами, які дають їм право бра­ти участь у «торгах». Щоб купити ці таблички, необхідно дати відповідь на певне запитання з проблеми, або самому запропо­нувати запитання.

У ході аукціону ведучий ого­лошує до продажу певну ідею, розробку. Після кожної аргумен­тованої відповіді рахує до трьох. Якщо до удару гонга ніхто з гравців не зголошується давати відповідь, ідею оголошують «про­даною».

«Акціонерне товариство» кар­тками різних кольорів оцінює відповіді. Оцінки фіксують на табло.

Того, хто з учасників отримав кращі оцінки, нагороджують призом і оголошують переможцем.

На закінчення аукціону пропонують обмін думками.

Зворотний зв'язок: упровад­ження в життя нових передових технологій, ППД, методичних роз­робок.

Рекомендована література

1. Жерносєк І.П. Організація методичної роботи в школі. — К.,1995.



  1. Мистецтво життєтворчості осо­бистості: Наук.-метод, посібник. —
    К. 1997.

  2. Технології виховного процесу.— Рівне, 1997.

МЕТОДИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

Це багатопланова разова фор­ма методичної роботи з великою аудиторією педагогів та мето­дистів, що передбачає пропаган­ду ППД і ставить за мету обмін досвідом роботи, впровадження нових педагогічних знахідок. Учас­ники фестивалю ознайомлюють­ся з кращими зразками педаго­гічного досвіду, нестандартними уроками та іншими формами на­вчально-виховної роботи, які ви­ходять за межі традицій та стерео­типів.



Технологія проведення

Сценарій проведення методич­ного фестивалю залежить від його мети, інтелектуальної підготовки педагогічних та методичних пра­цівників, які його організовують. Технологію використання цієї фор­ми методичної роботи можна по­дати у вигляді послідовності на­ступних етапів.



Перший етап — оголошення заздалегідь теми методичного фестивалю та відбір його учас­ників (за бажанням, з урахуванням рівня інтелектуальної та педагогічної підготовки). Заявку про участь у фестивалі теж подають зазда­легідь.

Другий етап, підготовчий — планування й складання сценаріїв окремих виступів, оформлення спеціальних стендів (плакатів) та іншого наочного обладнання.

Третій етап — формування експертної групи (яка має скла­датися з висококваліфікованих педагогів та методистів, 4—5 осіб) — суддівської колегії, зав­дання якої полягає у визначенні авторів кращих ідей — лауреатів фестивалю.

Четвертий етап — основна ча­стина фестивалю, власне демон­стрування запланованих виступів з попереднім вступним словом ведучого, в якому подано стислу характеристику теми та стислий сценарій фестивалю (тобто ті ідеї, що будуть на ньому представлені). Під час фестивалю працює круго­ва панорама методичних знахідок, ідей. На цій своєрідній виставці автори дають тим, хто бажає, кон­сультації біля підготовлених стендів (плакатів).

П'ятий етап — підбиття підсумків методичного фестива­лю та оголошення його лауре­атів.

Зворотний зв'язок

У процесі проведення мето­дичного фестивалю його учасни­ки мають змогу побачити значну кількість навчально-методичних прийомів та ідей на практиці, взя­ти участь в обговоренні актуаль­них методичних проблем, почу­ти відгуки про свої представлені виступи та ідеї, проаналізувати їх з колегами. Відповідно, спрацьо­вує ефект зворотного зв'язку між продукуванням (представлення) та реакцією аудиторії (аналіз та обговорення) на передові мето­дичні ідеї, що сприяє вирішенню конкретних навчально-методич­них завдань та проблем, розвит­ку та вдосконаленню педагогічної думки.



Рекомендована література

  1. Активні форми і методи впро­вадження ППД: 36. наук, статей. —К.: Рад. шк., 1989. — 183 с.

  2. Нові технології навчання: науково-практичний метод.: 36. наук, статей. — К., 1997. — Вип. 19. —С. 17—24.


МЕТОДИЧНИЙ ТУРНІР

Це нетрадиційна колективна форма роботи з педагогічними працівниками, спрямована на по­шук, розвиток, підтримку прогре­сивного педагогічного досвіду або пошук нових ідей, шляхів розв'язання актуальних проблем освіти.



Підготовка до проведення тур­ніру розпочинається за 1,5—2 місяці з добору завдань, зміст яких повідомляють усім зацікавленим установам. На місцях для поперед­нього розв'язання цих завдань формують команди в складі не менш ніж 4 особи. За значної кількості завдань склад команд доцільно збільшити до 6—8 осіб. У процесі опрацювання команда визначає доповідача або співдо­повідачів з кожного окремого зав­дання. Під час самого турніру для цих учасників організовують осо­бисту першість.

Для проведення турніру фор­мують журі з числа компетентних у визначених проблемах педа­гогів, методистів; обирають веду­чого, який брав участь у підготовці завдань і водночас є членом журі; формують лічильну групу, завдан­ням якої є підрахунок балів, виз­начення рейтингу команд та окре­мих учасників, переможців у ко­мандному заліку й особистій пер­шості.



Турнір проводять у 3 етапи у вигляді захисту методичних ідей: чвертьфінали, півфінали, фінал. Якщо кількість команд незначна (4—6), достатньо провести лише

2 етапи.


У чвертьфінальних, півфі­нальних захистах зустрічаються 3 команди, які жеребкуванням визначають функціональну роль: доповідача, опонента чи рецен­зента.

Для висвітлення свого варіан­та вирішення завдання (пробле­ми) команді-доповідачу надають до 7 хв. Команда-опонент може дати доповідачу запитання (до З хв) для з'ясування окремих най­суттєвіших моментів або недостат­ньо висвітлених, на їхню думку, шляхів розв'язання. Після цього у своєму виступі тривалістю до 5 хв опонент аналізує запропонований розв'язок, відзначаючи сильні сто­рони доповіді та найсуттєвіші не­доліки. Опонент не пропонує сво­го шляху розв'язання завдання.

Після його виступу проводять дис­кусію між обома командами.

Рецензент має право постави­ти доповідачу й опоненту запитан­ня для глибшого з'ясування суті розв'язання і в своєму виступі (до З хв) дає оцінку розумінню обго­ворюваної проблеми доповідача­ми й опонентами.

Протягом однієї зустрічі необ­хідно розв'язати 3 завдання, пе­релік яких визначають жеребку­ванням, і кожна команда отримує можливість виступити в різних ролях.

Журі оцінює роботу команд за 3-бальною шкалою. При цьому середній бал доповідача збіль­шується втричі, опонента — вдвічі. Перемагає команда, яка за підсумками трьох дій набрала най­більшу суму балів. Якщо у півфіналі чи фіналі беруть участь лише 2 команди, роль рецензен­та вилучають.

Команда-доповідач протягом турніру може відмовитися від ви­рішення одного завдання по­вністю, ще двох завдань тимча­сово без пояснення причин відмови. У разі наступних відмов нарахування балів здійснюється з коефіцієнтом 0,8; 0,6; 0,4 відпо­відно.

У процесі чвертьфінальних, півфінальних, фінальних захистів команда не може двічі виступати доповідачем чи опонентом в од­ному й тому самому завданні.



ЗАХИСТ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Це нова форма групової мето­дичної роботи, пов'язана з попе­редньою розробкою та наступним публічним захистом інноваційних підходів до розв'язання певної педагогічної проблеми.



Метою організації й проведен­ня такого заходу є:

- розробка нових підходів до розв'язання педагогічних про­блем, конкретних педагогічних технологій, спрямованих на вдос­коналення навчально-виховного процесу;



  • підготовка методичних кадрів до інноваційної діяльності в освіті;

  • формування банку даних про інновації, їх аналіз та експертиза.

Проектування — науково об­ґрунтоване визначення системи параметрів майбутнього педаго­гічного об'єкта або якісно нового стану проекту — прототипу, про­образу передбачуваного або можливого об'єкта, стану чи про­цесу в єдності зі способами його досягнення.

Проектування передбачає си­стемне дослідження перспектив розвитку певного педагогічного об'єкта або явища й охоплює з'ясування як передбачуваних проблем, так і, засобів їх роз­в'язання.

Проект вважають інновацій­ним, якщо в ньому запропонова­но нові шляхи розв'язання окре­мих і загальних педагогічних про­блем, нові форми, методи, прийо­ми, систему діяльності, раніше невідомі педагогічній науці, шкільній практиці, або передбаче­но суттєву модифікацію вже відо­мих шляхів вирішення сучасних завдань.

Технологія розробки та захи­сту інноваційного проекту може бути представлена у вигляді по­слідовного здійснення серії таких кроків:

1. Підготовчий етап.

• Визначення тематики і рівня інноваційного проекту.



Змістом інноваційного проек­ту можуть бути педагогічні про­цеси в конкретному навчально-виховному закладі (розробка цільового проекту розвитку за­гальноосвітньої школи, ліцею, гімназії тощо) або актуальні про­блеми та перспективи розвитку системи освіти на районному рівні (розробка проекту регіо­нальної освітньої політики, нових освітніх технологій, навчально-методичних комплексів, засобів контролю й оцінки спроектованої системи, формування управ­лінської та сервісної структури тощо).

За напрямами діяльності інно­ваційні проекти можуть бути:

  • навчальні, спрямовані на розв'язання актуальних дидактичних проблем;

  • виховні, спрямовані на роз­в'язання актуальних проблем ви­ховання;

  • розвивальні, спрямовані на розвиток певних характеристик об'єктів діяльності;

  • організаційні, спрямовані на впровадження нових моделей організації діяльності;

  • методичні, спрямовані на розв'язання проблем методичного характеру;

  • просвітницькі, покликані ви­рішувати проблеми педагогічно­го всеобучу батьків;

  • матеріально-технічні, спрямо­вані на створення та зміцнення матеріальної бази школи, облад­нання й оформлення приміщень, розв'язання господарських про­блем.

Тему конкретної інноваційної програми обирають автори (мето­дисти або вчителі) самостійно, виходячи з особистого досвіду, попередніх теоретичних доробок, специфіки та конкретних запитів чи потреб навчального закладу або регіону:

  • Створення робочої групи, розподіл обов'язків, завдань, за­безпечення необхідними ресур­сами.

  • Розробка структури іннова­ційного проекту та календарного плану роботи над ним.

Структура інноваційного про­екту має передбачати розкриття таких питань:

  • обґрунтування актуальності обраної теми (проблеми);

  • аналіз стану і тенденцій зміни педагогічної системи відповідно до прогнозу змін соціального за­мовлення;

  • результати проблемно зорі­єнтованого (відповідно до темати­ки проекту) аналізу педагогічної системи та пріоритетних проблем, що вимагають нововведень;

  • концепція нової моделі пе­дагогічної системи;

  • стратегія та основні завдання переходу до нової моделі педа­гогічної системи;

  • конкретизація завдань най­ближчого етапу розвитку педагогічної системи в інноваційному режимі функціонування;

  • обґрунтування плану дій щодо реалізації інноваційного про­екту.

2. Основний етап.

  • Аналіз і прогноз впливу на педагогічну систему зовнішнього середовища, соціального замов­лення.

  • Аналіз вихідного стану і тен­денцій змін педагогічної системи.

  • Проблемний аналіз стану пе­дагогічної системи.

  • Розробка концепції (моделі) оновленої педагогічної системи

  • Розробка стратегії та завдань переходу до нової моделі педа­гогічної системи.

  • Конкретизація завдань пер­шого етапу переходу до нової моделі.

  • Розробка плану реалізації інноваційного проекту.

• Загальне редагування й оформлення плану інноваційного проекту.

3. Завершальний етап.

  • Експертиза та обговорення проекту в колективі.

  • Зовнішня незалежна експер­тиза.

Експертна оцінка інноваційно­го проекту здійснюється на основі таких параметрів та показників:

Мотиваційна сторона: новизна (теоретична, практична, суб'єктив­на); актуальність (для всієї систе­ми освіти, частково для системи освіти, для одного чи кількох ком­понентів системи освіти); мож­ливість реалізації (в змісті освіти, в освітніх технологіях, у формах і методах роботи).

Змістовна сторона: перспек­тивність (у найближчий час, у не­далекому майбутньому, в далеко­му майбутньому); мобільність (швидко адаптується, посередньо адаптується, повільно адаптується); цілісність (повна модернізація си­стеми освіти, значна модернізація, -' часткова модернізація).

Операційна сторона: результа­тивність (значно підвищує рівень розвитку учнів, посередньо підви­щує, незначною мірою підвищує рівень розвитку учнів); надійність (стабільність у роботі членів пе­дагогічного колективу, незначні зрушення, відсутність позитивних зрушень у роботі колективу); еко­номічність (потребує додаткового фінансування, незначного фінан­сування, значного додаткового фінансування).

Подання проекту на захист. Офіційна експертиза.

Зміст представленого на захист проекту містить такі розділи:


  • назва проекту;

  • мета проекту;

  • змістовна частина;

  • модель об'єкта діяльності (структура, принципи внутрішньої організації та особливості функ­ціонування об'єкта, теоретичне обґрунтування проблеми);

технологія (основні шляхи досягнення мети проекту та їх обґрунтування на основі досяг­нень сучасної науки ^передового педагогічного досвіду);

• параметри стану об'єкта, си­стема контролю за ним, реальний та очікуваний стан об'єкта.



  1. Кадрове забезпечення інно­ваційного проекту.

  2. Організаційне забезпечен­ня проекту.

  1. Матеріально-технічна база.

  2. Фінансове забезпечення проекту.

  1. Операційна частина (конк­ретні заходи суб'єктів: зміст, учасники, дата, відповідальні за виконання).

  2. Власне захист інноваційного проекту.

До участі в захисті допускають групи авторів інноваційних про­ектів, які попередньо пройшли організаційну експертизу.

Жеребкуванням визначають порядок виступу команд (робочих груп), які повинні стисло розкрити зміст розробленого проекту та стратегії його реалізації.

Члени інших команд виступа­ють у ролі опонентів, ставлячи запитання щодо тих чи інших положень запропонованого про­екту.

Для оцінювання поданих на за­хист інноваційних проектів і виз­начення команд-переможців ство­рюють журі з числа представників органів управління освіти, мето­дистів адміністрації навчальних закладів, кращих учителів-практиків, представників громадсь­кості.

Оцінюючи інноваційний проект, члени журі повинні враховувати такі його характеристики: . 1) актуальність, доцільність та привабливість нової моделі роз­витку педагогічної системи;


  1. колективний характер підготовленого проекту;

  2. авторський характер: індиві­дуальність, оригінальність та но­визну, глибину інноваційних пере­творень;

  1. логічну культуру, систем­ність, наявність чіткої внутрішньої структури та в'язків;

  2. чіткість викладу, коректність використаної термінології;

  3. повноту структури, інформаційну достатність;

  4. культуру оформлення.

Опонування інноваційного про­екту може здійснюватися на основі аналізу того, наскільки автори:

  • чітко обґрунтували вихідні позиції;

  • охопили всі важливі чинни­ки, які впливають на розвиток пе­дагогічної системи:

  • врахували наявні об'єктивні та суб'єктивні суперечності, при­таманні педагогічним явищам;

  • активно використовували за­своєні науково-педагогічні знання й прогресивний педагогічний досвід;

  • будували інноваційну мо­дель, виходячи з єдиних позицій, єдиного розуміння суті й законо­мірностей розвитку педагогічних систем;

  • послідовно дотримуватися певної системи поглядів і переко­нань; розробили оптимальний ва­ріант інноваційної моделі, адекват­ної стратегічним завданням ре­формування освіти;

  • досягали оптимального по­єднання аспектного і цілісного (си­стемного) підходів до педагогіч­них явищ і процесів;

  • підвищили свій науково-методичний рівень.


Рекомендована література

1. Даниленко Л.І., Буркова Л.В. Відбір та оцінювання освітніх но­вацій // Директор школи. — 1998.— № 34. — С. 6.



  1. Жернакова М. Управління нововведеннями // Школа. — 1998. —№ 2. — С. 57—64.

  2. Коберник О.М. Проектування навчально-виховного процесу: управлінський аспект // Освіта і управління. — 1997. — № 4. —С. 42—47.

  3. Моисеев А.М., Мойсеева О.М. Заместитель директора школы по научной работе. — М.: Новая школа,1996. — 144 с.

  4. Осадчий І. Проектно-цілове пла­нування роботи загальноосвітньої
    школи // Завуч. — 1999. — № 6.— С. 1—3.

6. Підласий І., Підласий А. Педагогічні інновації // Рідна школа. —1998. — № 12, 18.

Підготовлено за виданням:

Методична служба — школі.

Інформаційно-методичні матеріали

на допомогу працівникам освіти.

Випуск 1 / Укладачі: Ю.Буган,

Г.Г.Свінних, В.І.У руський. —

Тернопіль: Астон, 2003





<< предыдущая страница  
Смотрите также:
Види методичних технологій школа передового педагогічного досвіду
722.01kb.
3 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька, Хмельницький
29.62kb.
1 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька область Хмельницький район
24.41kb.
1 стр.
Картка обліку передового педагогічного досвіду Область, район, школа Хмельницька, Хмельницький
28.28kb.
1 стр.
Інформація для вчителів початкових класів Передового педагогічного досвіду за темою «Вивчення української мови на краєзнавчому матеріалі»
22.86kb.
1 стр.
З досвіду роботи з історії виникнення технології
183.05kb.
1 стр.
Підсумки методичної роботи в початковій школі за 2010-2011 н р
167.43kb.
1 стр.
Опис педагогічного досвіду Гасанової Ірини Михайлівни
91.9kb.
1 стр.
Про підсумки організації методичної роботи з педагогічними кадрами у 2010-2011 навчальному році
108.39kb.
1 стр.
Аналітико-синтетична переробка документної інформації
264.88kb.
1 стр.
Тема. Поняття про основні галузі господарства і технології, які в них застосовуються. Правила внутрішнього розпорядку і правила безпечної роботи в шкільних майстернях
3634.22kb.
12 стр.
Управління освіти виконкому Миколаївської міської ради Науково-методичний центр Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса Миколаївської міської ради Миколаївської області Матеріали перспективного педагогічного досвіду
1158.4kb.
4 стр.