Главная страница 1страница 2страница 3 ... страница 7страница 8

1.2. Вікова динаміка становлення психологічної статі дитини

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини - розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву принадлежність. Як свідчить аналіз наукового доробку [4; 11; 14; 16; 17; 31; 33; 34; 41; 43; 48; 55; 72], психосексуальний розвиток - один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. У зв'язку з цим увагу дослідників приваблюють такі природні віхи, як стадії пубертату, вік і особливості менархе та ойгархе, вікова динаміка гормональних процесів і сексуальної активності дорос­лих, фактори, пов'язані з дітонародженням і т. д. Разом з тим пси­хосексуальний розвиток - результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної по­ведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: стру­ктура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо.

Більшість дослідників виділяють такі основні етапи психосексуального розвитку:


  1. Дородовий (пренатальний), протягом якого відбувається диференціація генів, статевих органів і структур мозку, відповідальних за статеву поведінку.

  2. Парапубертатний (від народження до 7 років), коли дитина усвідомлює свою статеву належність та її незворотність, тобто формується статева самосвідомість. У цьому віці виникає допитливість, спрямована на статеві ознаки.

Формування статевої самосвідомості, усвідомлення належності до статі (1-5 років) виникає під впливом мікро соціального середовища, але у значній мірі детерміновано статевою диференціацією мозку в пренатальному періоді. Формується свідомість статевої належності власної особистості і навколишніх, упевненість у її незворотності, після чого спроби змінити статеву самосвідомість дитини є малоуспішними. Перевагу в цьому від афективних реакцій над розумовими забезпечують вибірковість прихильностей і контактів.

Дитяча допитливість направлена на з’ясування причин появи на світ дітей і вивчення статевих ознак (до 70% дітей розглядають статеві органи і демонструють їх один одному). Мікросоціальне середовище у цей період обмежується близькими родичами, серед яких особливу роль відіграє мати, і невеликою кількістю однолітків. У нормі в завершальній фазі цього етапу при визначенні дитиною статі навколишніх його осіб рівнозначну роль мають усі ознаки статевої належності (зовнішній вигляд, одяг, будова тіла і статеві органи).

Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності, жіночності мікросередовища.

На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, найбільш відповідний психофізіологічним особливостям дитини й ідеалам маскулінності (або фемінінності) мікросоціального середовища. Він характеризується інтенсивною соці­алізацією дитини, формуванням у неї колективної свідомості . У цей період відбувається навчання спілкуванню з однолітками, удосконалюються і диференціюються емоційні реакції, формується характер. Але цьому віку властиві недостатній розвиток волі, імпульсивність поведінки, цікавість, довірливість, наслідування. Набуття особистісної незалежності не означає втрати контакту з батьками. Навпаки, батьки і їх взаємні стосунки стають об'єктом пильної уваги і наслідування. Правильна статево-рольова поведінка батьків визначає фор­мування адекватної статевої ролі у дитина При емоційно стриманому, вимогливо-владному ставленні матері і ласкавому, вседозволяючому ставленні батька дівчатка часто виявляють маскулінну, а хлопчики - фемінну поведінку. При спілкуванні з однолітками, в першу чергу в статеворольових, "сімейних" іграх, які потребують виконання визначених ролей, а пробується і закріплюється виб­рана статева роль, яка відображає різні аспекти людських взаємин, у тому числі і сексуальних. Такого роду "сімейні" ігри, в залежності від інформованості дітей, можуть відображати великий діапазон статеворольової поведінки дорос­лих: від наслідування поведінки батьків до імітації статевого акту. Зі вступом до школи з'являються нові зразки для наслідування, збільшується роль спілкування з однолітками. На цьому етапі типовими є розподіл колективу і протиставлення один одному за статевими ознаками. Завдяки цьому антагонізму збільшуються вимоги до прояву мужності або жіночості, практично повністю виключаються компроміси у виборі статевої ролі.



У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статеворольових („сімейних") ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки.

4. Пубертатний період (13-18 років), для якого характерні платонічні мрії і фантазії, еротичні ласки та ігри, формування платонічного, еротичного та сексуального лібідо. Платонічний потяг розвивається через „дитячу" закоханість, бажання духовного спілкування і потім його реалізацію, коли достатньо спільного виконання уроків, занять в одному гуртку, прояву уваги. Пізніше в платонічну закоханість включаються окремі елементи еротичного фантазування (бажання усамітнитися, мрії про дотики, ласки), які займають все більше місця. З'являється інтерес до інтимних стосунків статей, еротичної літератури. Це означає перехід до другої стадії - еротичної.

Хлопчики і дівчатка починають уявляти статеві акти і фантазу­вати щодо бажаних романтичних чи сексуальних партнерів. Підлі­тки часто вважають збуджуючими думки про сексуальні зустрічі з представниками своєї статі, про садистську поведінку, про те, щоб бути проституткою тощо. Завершує цю стадію реалізація еротич­них фантазій з партнером у ласках, поцілунках, мастурбаціях, петтінгу. Більшість дівчат "затримуються" на цій стадії, в той час як хлопці швидко "перескакують" до сексуального лібідо, власне статевого потягу й акту. Перехід до сексуальної стадії відбувається поступово, спочатку на стадії фантазування, а потім і закріплення в статевому акті, що виходить, зазвичай, вже за межі пубертатного періоду.

Для нормального психосексуального розвитку необхідне заве­ршення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкуван­ня. Якщо це не вдасться, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає не­обхідну базу дня наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

На цьому етапі починається і досягає максимуму функціонування ендокринної системи, в тому числі і статевих залоз. На основі індивідуальних особливостей темпера­менту і характеру формується особистість. При цьому виникає перегляд набу­тих догм і свого становища у сім’ї, виробляється власний світогляд, розвива­ються вищі емоції, формується суспільне уявлення і соціальна свідомість, аде­кватна оцінка своїх здібностей. При відсутності взаємного розуміння у сім’ї підліток тільки у групі може у повній мірі здобути цікаву для нього інфор­мацію, обговорити хвилюючі його проблеми. Потреба у самоствердженні і са­мовиразі знаходить вихід або в організованих колективах, де керівник стає старшим товаришем, або у неформальних групах. І в тих, і в інших форму­ються різні ідеали поведінки і спілкування між статтю, еталони мужності і жі­ночості. Збільшення середових чинників, які є стихійними у поєднанні з по­тайливістю підлітка створюють благодатну основу для різного роду порушень установлення сексуальності, якщо відсутнє цілеспрямоване статеве виховання. Особливість цього етапу - формування психосексуальних орієнтацій, які обумовлюють у подальшому вибір об'єкта потягу (людина, тварина, фетиш) з його індивідуальними особливостями (статева приналежнісиь, зовнішній виг­ляд, будова тіла, поведінка і т. ін.), необхідність дія реалізації потягу визна­ченої ситуації і низки послідовних дій, іноді складаючи певний ритуал. Його можна поділити на три стадії відповідно формуванню платонічного, еротично­го і сенсуального лібідо. Вони охоплюють два вікові періоди: пубертатний і перехідний.

Кожному етапу і стадії властива фазність, яка є закономірністю психо-сексуального розвитку. У першій фазі накопичується інформація: на І і ІІ ета­пах - про існування статі, про статеву роль, на ІІІ етапі - про особливості ста­тевої поведінки. її зовнішні прояви і сутність. У другій фазі перших двох ета­пів у ігрових ситуаціях виникає навчання визначенню статі і статевої пове­дінки, на III етапі - реалізація статевого потягу.

Для всіх етапів психосексуального розвитку існують загальні законо-мірності, одна з них - фазність, інша - зміна відношення біологічного і соці­ального, їх ролі у становленні сексуальності як частини психічного розвитку людини.

Наступність і взаємозв'язок етапів представляють третю закономірність психосексуального розвитку, причому на кожному етапі становлення сексу­альності є зародки наступного. Відсутність або порушення ранніх етапів пси­хосексуального розвитку приводить до грубих деформацій, які зачіпають ядро особистості.

Розподіл психосексуального розвитку на етапи умовний, тому що статева самосвідомість, статева роль і психосексуальна орієнтація щільно пов'язані між собою, це динамічні структури, які змінюються не тільки у процесі їх фор­мування, але й протягом всього наступного життя, незважаючи на те, що осно­ви усіх компонентів сексуальності закладаються при їх становленні.

У найзагальнішому вигляді під поняттям "психологічна стать" розуміється система певних потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій, еталонів, які характеризують уявлення людини про себе як про чоловіка (хлопчика) або жінку (дівчинку), а також наявність специфічних способів поведінки, що реалізують дані уявлення. Усвідомлення і переживання людиною своєї статевої ідентичності є одним із найістотніших показників формування психологічної статі. Включеність до реальних взаємин є основою формування статевої ідентичності дитини. Звичайно розрізняють процес формування психологічної статі і статеву ідентифікацію. Формування психологічної статі (статева типізація) — це реальне опанування атрибутів поведінки, особливостей емоційних реакцій, установок, уявлень, пов'язаних з чоловічою або жіночою статевою роллю. Отже статева ідентичність (у структурі статевої самосвідомості) — це думка індивіда про себе як представника певної статі порівняно із статевим еталоном [74, 223].

Цілісну систему визначень, пов'язану з становленням психологічної статі дитини, подає І.С.Кон (Див.:[55]; [56]; [57]). Статеву приналежність індивіда він окреслює як складну багаторівневу систему, яка складається в процесі індивідуального розвитку. Статева роль — це система приписів, модель поведінки, яку повинен засвоїти і якій повинен відповідати індивід, щоб його визнали за чоловіка або жінку (хлопчика або дівчинку). Статева ідентичність — єдність поведінки і самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі та орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статева ідентифікація — водночас соціальний (засвоєння хлопчиком, дівчинкою відповідних статевих соціальних ролей і пов'язаних з ними прав та обов'язків) і психологічний (усвідомлення своєї статі та психосексуальної ідентичності) процес. Усвідомлення дитиною своєї статевої "ролі-ідентичності" передбачає і певне ставлення до неї. По-перше, це статеворольова орієнтація, уявлення про те, наскільки його якості відповідають очікуванням і вимогам чоловічої або жіночої ролі. По-друге, це статеворольові преференції, те, якій статевій ролі-ідентичності індивід надає перевагу. Розділення статевої ролі і статевої ідентичності досить умовне: ідентичність суб'єктивне переживання ролі, а роль — прояв ідентичності в поведінці [56, 194].

Кожне суспільство, кожна культура виробляють певний комплекс ознак, яким повинна відповідати поведінка представників кожної статі. Такі ознаки представлені у кожному суспільстві у вигляді статеворольових стереотипів маскулінності і фемінінності, зміст яких обумовлений рівнем розвитку суспільства, розподілом праці в ньому, культурою, релігією, звичаями. Статеворольові стереотипи — це цінності, мотиви, типи поведінки, що розглядаються як більш прийняті для представників однієї статі, ніж для іншої. Статеворольові стереотипи суспільства визначають стиль поведінки чоловіків (хлопчиків) і жінок (дівчаток) і, таким чином, відображають зразки, через які ми сприймаємо і реагуємо на представників кожної статі.

Такі статеворольові стереотипи означають поєднання певних властивостей, способів поведінки і ставлень з одного боку, та уявлень про чоловіків і жінок з іншого, що в сумі утворює культурно схвалювані характеристики представників кожної статі.

Статеворольові уявлення безпосередньо впливають на формування статевих ролей і статевої ідентичності, виступаючи в якості когнітивної структурної частини даних елементів психологічної статі. На основі статеворольових уявлень і стереотипів, засвоєння статевих ролей-ідентичностей формується статева самосвідомість індивіда. Засвоєння дитиною неадекватних уявлень про себе як представника певної статі, про статеві і рольові відмінності між хлопчиками і дівчатками спричиняє викривлення всіх структурних елементів психосексуального розвитку особистості і може призвести до порушення сексуальної орієнтації в період статевого дозрівання.

Механізми формування психологічної статі у дітей молодшого шкільного віку висвітлені в ряді зарубіжних та вітчизняних теоретичних концепцій психосексуального розвитку. Аналіз цих концепцій та їхня класифікація представлені у публікаціях Д.Н. Ісаєва [48; 49], В.Е. Кагана [48; 49; 50; 51], І.С. Кона [43; 55; 56; 57], Т.А. Рєпіної [71; 72], Д.В. Колесова [52; 53], В.П. Кравця [16], С.В. Діденко [11], Т.М. Титаренко [33; 34] та ін.

1. Так, методологічною базою теорії моделювання є психоаналітична концепція ідентифікації З.Фройда. За цією теорією статеворольові уявлення дитини формуються на підсвідомому рівні в результаті наслідування нею поведінки дорослих представників своєї статі (в першу чергу когось з батьків). І якщо об'єктом ідентифікації і наслідування є представник однієї з дитиною статі, то статеворольова і психосексуальна орієнтація відбувається у потрібному напрямі.

Відомий австрійський психіатр Зіґмунд Фройд — один із перших вчених, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в дитячі роки і представив його в стадіях психосексуального розвитку. Згідно з Фройдом, сексуальна активність — це прагнення до втіхи та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо фокусується у різних частинах тіла, які продукують сексуальне задоволення, в ерогенних зонах. На кожній з встановлених Фройдом стадій ерогенні зони є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежатиме нормальний розвиток особистості: "Сексуальне життя дитини полягає лише у прояві цілої низки часткових інстинктів, що незалежно один від одного шукають задоволення почасти на власному тілі дитини, почасти на зовнішніх об'єктах" [77, 37].

Саме дитячий вік, коли індивід проходить п'ять стадій психосексуального розвитку, закладає, згідно з Фройдом, майбутню статеву поведінку дорослого. Найдраматичніші зміни очікують дитину на фалічній фазі сексуального розвитку від 2-х до 5-6-ти років. Дитина починає цікавитися будовою як власних статевих органів, так і статевих органів інших людей, набуває першого досвіду мастурбації та сексуальних ігор, проявляє сексуальну допитливість. Головне завдання психосексуального розвитку цього віку - формування адекватної статевої ідентифікації. Так, хлопчик у цьому віці має подолати свій підсвідомий потяг до матері, а дівчинка - до батька. Тобто головне, що має зробити хлопчик, - це ідентифікуватися є батьком, а дівчинка - з матір'ю.

Тут діти часто розглядають геніталії, маніпулюють ними, і різні табу:

"Як тобі не соромно!", "Якщо я ще раз побачу!", "Дивись мені!" тощо блокують нормальне проходження дитиною "фалічної" стадії розвитку та повертають її від активної генітальної установки до пасивної ("анальної"), яка пізніше, у дорослі роки, може проявитися у фригідності чи слабкій ерекції, або у готовності стати об'єктом згвалтування чи пасивної гомосексуальної поведінки тощо.

Вгамувавши свою цікавість, діти, як правило, легко переходять до інших сфер активності. Отже, баланс цікавості до сексуальної сфери з
проявами допитливості до інших сфер людського буття є показником норми психосексуального розвитку.

Сексуальні ігри дітей, які супроводжуються взаємодослідженням геніталій (у лікарню, у доньки-матері, тата й маму, у сім'ю), відіграють подвійну роль. Передусім, вони є засобом задоволення пізнавальних інтересів дітей щодо відмінностей статевих органів, а також засобом пізнання чуттєвості власного тіла.

2.Теорії соціального научіння. В даній теорії вирішального значення набувають механізми стимулювання, підкріплення із зовнішнього середовища: у хлопчиків заохочують маскулінну- поведінку і засуджують фемінну, а в дівчаток - навпаки. В результаті у дітей поступово формуються уявлення про тип "хлопчачої" і "дівчачої" поведінки, що проявляється в їх статеворольовій орієнтації. На думку А.Бандури і Р.Волтерса, батьки навчають, тренують дитину, перш ніж дитина сама не буде здатна спостерігати і розрізняти моделі обох статей. Рольова диференціація статі починається відразу після народження дитини, коли малюків одягають в різні кольори, наділяють різними іграшками і таке інше, що вказує на статеву приналежність як самій дитині так і оточуючим. А. Бандура стверджує, що моделлю своєї статі є не конкретна особа (тато або мати) чи особи, а абстрактний образ представника чоловічої або жіночої статі, який формується на основі статеворольових уявлень в процесі перенесення у внутрішній план суспільних статеворольових стереотипів. Такий абстрактний образ моделі своєї статі формується на основі багатьох спостережень за представниками як своєї, так і протилежної статі, і в результаті підкріплення і заохочення типової для статі поведінки з сторони значимих дорослих і ровесників, й засудження нетипової [72, 38].

З. Когнітивна теорія. Згідно цієї теорії статева диференціація є наслідком засвоєння дитиною когнітивних структур. Засновник когнітивної теорії Л.Колберг вважає, що основи статевих установок безпосередньо формуються не біологічними інстинктами і не довільними нормами культури, а організацією пізнавальної сфери дитини у відповідності з її статевою роллю. Отже, базові компоненти психологічної статі дітей не є пасивним продуктом соціального научіння. Вони формуються в результаті активного відображення дитиною власного досвіду у своїй свідомості. Л.Колберг вважає, що формування статеворольової орієнтації залежить від загального інтелектуального розвитку дитини і, що цей процес пов'язаний з приписуванням дитиною себе до певної статі.

Статеворольові стереотипи існують в свідомості у вигляді схем, за допомогою яких організується і структурується інформація. Статева типізація і рольова диференціація поведінки відбувається завдяки тенденції до групування інформації. Представники когнітивної теорії вважають, що внаслідок конкретності мислення дошкільника і недостатньої переробки інформації, статеві ролі дітей строго регламентовані. Гнучкість виникає тільки тоді, коли досягається певний рівень когнітивного розвитку. На думку Колберга, певні риси батьків можуть гальмувати або полегшувати статеву типізацію дітей. Наприклад, владність і авторитет батька в сім'ї і водночас його сердечність в стосунках з сином сприяють статевій типізації сина. А в сім'ях, де домінує мати, сини меншою мірою маскулінні [40, 39].

4. "Нова психологія статі". Представники даної теорії вважають, що основна роль в формуванні психологічної статі і статевої ролі належить соціальним очікуванням суспільства, які виникають у відповідності з конкретною соціально-культурною матрицею і знаходять своє відображення в процесі виховання.

Д.Стокард, М.Джонсон стверджують, що біологічна (хромосомна і гормональна) стать, тобто вроджена, може лише допомагати визначити потенційну поведінку дитини, а головне - стать психологічна, соціальна, яка засвоюється за життя і на формування якої впливають расові, класові й етнічні варіанти статевих ролей і відповідні ним соціальні очікування.

Представники "нової психології статі'" доводять, що статеворольова орієнтація дітей формується в результаті засвоєння соціальних статеворольових стереотипів, які в концентрованому вигляді представлені в сімейних стосунках (в першу чергу між батьком і матір'ю). Наслідуючи поведінку батьків та інших дорослих, дошкільники засвоюють і стереотипи статеворольової поведінки і відтворюють її в колі однолітків [72, 41].

5.Стадіальна теорія. Основою теорії є вчення Ж.Піаже про стадії розвитку інтелекту дитини. Згідно з цією теорією дошкільники спочатку засвоюють стандарти соціальної поведінки завдяки пізнанню і виконанню правил, і лише потім здійснюють перехід від об'єктивної, зовнішньої відповідності до суб'єктивної, внутрішньої (тобто від ролі до ідентичності). Дитина приблизно до 2-2,5 років навчається відповідній поведінці, потім засвоює фізичні і поведінкові прояви маскулінності і фемінінності від оточуючих і до 5-6 років, усвідомивши незворотність своєї статевої приналежності, слідує поведінці своєї статі. Ф.Катц підкреслює, що засвоєння соціальних статевих ролей залежить, в першу чергу, від загального рівня розвитку інтелекту, пізнавальних психічних процесів. Основна причина деформації статеворольової поведінки і орієнтації вбачалася не стільки в генетичних і гормональних факторах, не в поведінці батьків і соціальних стереотипах маскулінності - фемінінності, скільки в індивідуальних інтелектуальних можливостях індивіда об'єктивно сприйняти, згрупувати і засвоїти інформацію [72, 53].

В деякій мірі висвітлюється процес становлення психологічної статі і в мовній теорії, автор якої Дж.Плек спирається на основні положення лінгвістичної теорії породжуючих граматик американського лінгвіста і філософа мови Н.Хомскі: говорячи або розуміючи мову, людина відтворює дію, яка відповідає цій мовній моделі. Згідно цієї теорії, інформація, яку сприймає дитина (інформація в широкому розумінні - не тільки зміст мови, але і тон, тембр мови, звукова ритміка, мова жестів і т.ін.), сигналізує їй про її статеву приналежність і впливає на вибір моделей для ідентифікації і наслідування. Однак Д.Н.Ісаєв і В.Е.Каган вважають, що приймаючи до уваги те, що на ранніх етапах онтогенезу провідну роль відіграє права півкуля мозку, яка забезпечує цілісне і неусвідомлюване сприймання інформації, ступінь правдоподібності мовної теорії досить високий. І якщо врахувати діалектику безперервності і дискретності в мисленні й мові, то дану теорію доведеться визнати варіантом когнітивної теорії [48, 26].

На думку більшості дослідників (Д.Н. Ісаєв, В.Е. Каган [48; 49; 50; 51], І.С. Кон [55; 56; 57], Т.А. Рєпіна [72]) всі ці теорії представляють сторони єдиної моделі формування психологічної статі, кожна з яких містить певну долю істини, але не охоплює всю складність даного процесу.

На основі теоретичного аналізу проблеми нашого дослідження можна зробити такі висновки:


  • жіночі та чоловічі ролі залежать від багатьох соціально-культурних умов і змінюються від культури до культури;

  • уявлення про мужність-жіночність є неоднаковим для різних епох, в різних економічних і соціальних умовах, національних прошарках населення, культурних традиціях;

  • кордони між сімейними, соціальними і громадськими ролями статей постійно змінюються, що накладає відбиток на уявлення про „я – концепцію” і „я – образи” чоловіка та жінки;

  • формуюча сила культурних сподівань та очікувань проявляється в уявленнях про те, як повинні поводитися чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка;

  • в процесі статевої соціалізації дитини і засвоєння нею гендерних ролей формується індивідуальний статево-рольовий тип поведінки;

  • психологічна стать дитини активно формується в дитинстві, збагачується й ускладнюється на кожному етапі психосексуального розвитку і завершується цей процес в основному у юнацькому віці;

  • у молодшому шкільному віці формується статево-рольові орієнтації, гендерні установки щодо орієнтації на маскулінні, фемінні та андрогінні цінності, але статево-рольовий тип поведінки залишається ще незавершеним.


<< предыдущая страница   следующая страница >>
Смотрите также:
Зміст Вступ 3 Розділ Категорія „гендер” як предмет психологічних досліджень 6
1603.78kb.
8 стр.
Зміст вступ Розділ І
495.52kb.
2 стр.
Діяча Зміст Вступ Розділ 1
681.84kb.
3 стр.
Зміст стор. Вступ Розподілення навчальних годин І зміст дисципліни «Технологія виробництва металів» розділ виробництво чавуну
615.26kb.
11 стр.
Зміст C. вСтуп 6 розділ 1 Інтерфейс Inventor 11
3554.99kb.
20 стр.
Зміст вступ
432.1kb.
3 стр.
Зміст вступ Розділ 1
317.41kb.
1 стр.
2009 зміст вступ
889.98kb.
4 стр.
Зміст вступ 2 Розділ проблема збуту продукції в діяльності підприємств 4
1104.39kb.
6 стр.
Вступ 3 Розділ 1 5 Розділ 9 Розділ 15 Розділ 4 20 а в серці моєму бринить І дзвенить: 29
510.12kb.
5 стр.
Вступ Розділ Розділ Розділ Висновки Список
368.37kb.
3 стр.
Дипломна робота Відчуття як активний процес сприймання та обробки інформації Зміст Вступ розділ І
739.25kb.
5 стр.